Ув’язнений святий концтабору «Майданек»: «Тут я бачу Бога, який єдиний та однаковий для всіх...» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.02 € 30.60
Ув’язнений святий концтабору «Майданек»: «Тут я бачу Бога, який єдиний та однаковий для всіх...»

Омелян Ковч на фоні концтабору «Майданек».

Фото із сайту odre.com.ua.

Ув’язнений святий концтабору «Майданек»: «Тут я бачу Бога, який єдиний та однаковий для всіх...»

Священик Омелян Ковч не лише врятував тисячі людей, а й був сповідальником в останні хвилини перед тим, як їх відправлять в газову камеру

Мої перші закордонні враження тісно пов’язані з нацистським табором смерті «Майданеком». Тоді, в кінці 1980-х років, мене, недавню школярку і студентку, просто шокувало побачене під час екскурсії там, за кілька кілометрів від польського міста Люблін

Деякі історики твердять, що через «Майданек» пройшло близько 300 000 в’язнів із 26 держав світу, серед яких — ​багато євреїв, поляків, значну кількість також становили українці, росіяни і білоруси (переважно радянські військовополонені). Вважають, що у таборі було вбито 80 000 осіб. Хоча радянська історіографія подає інші цифри — ​півтора мільйона в’язнів, з яких аж 360 000 (!) жертв. Цей табір смерті було розраховано на 50 000 в’язнів, але згодом там перебувало їх у п’ять разів більше. Винищення людей проводилося з використанням спеціального газу. Колючий дріт, крематорій, гори різного взуття, в тому числі зовсім маленького, — ​це вражало до головного болю і сліз, які важко було стримати…

І хоч радянська пропаганда не акцентувала особливу увагу на деяких фактах, проте саме тоді вперше почула про те, що в «Майданеку» у крематорії був спалений український греко-католицький священик Омелян Ковч, згодом за мужність причислений Папою Іваном Павлом ІІ до лику блаженних. Отець Омелян до останнього дня життя робив велику богоугодну справу — ​сповідав та причащав в’язнів концтабору, про що навіть було знято в Польщі фільм «Парох «Майданека».

Згадати про це спонукала телепередача про колишніх полонених фашистами з нагоди Міжнародного дня визволення в’язнів нацистських конц­таборів, який відзначається в Україні 11 квітня. Поцікавилася, яке місце в новітній історії займає ім’я цього жертовного священика. Що знаємо ми про Омеляна Ковча?

У багатьох джерелах відзначається, що Омелян Ковч (1884—1944)  — греко–католицький священик. Але в першу чергу це Людина, яка служить взірцем для усіх поколінь. Він був патріотом, відданим Богові, а його віра залишалась незламною навіть у найскладніших ситуаціях.

Омелян Ковч врятував тисячі життів. Для нього національність не мала значення. В останнє десятиріччя гуманістам та філантропам вручають нагороду імені Блаженного Омеляна Ковча — послідовника митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. За благодійність, героїчні вчинки, міжнаціональну та міжрелігійну злагоду.

Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання?.. 
Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це — єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні — поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці.

Він народився 20 серпня 1884 року в сім’ї священика у найбільшому гуцульському селі Космач Косівського району, що на Івано–Франківщині. Навчався в Римській колегії святих Сергія і Вакха. Після одруження з донькою буковинського священика Марією–Анною Добрянською прийняв ієрейські свячення і розпочав душпастирську працю у Підволочиську. У 1912–му виїхав до Боснії, щоб служити серед українських греко–католиків.

Під час Першої світової війни отець Ковч повернувся в Галичину, а в 1919 році став капеланом Української галицької армії. Після об’єднання УГА з армією УНР під час боїв він потрапив у більшовицький полон, з якого йому вдалося втекти. Повернувшись в Галичину, Ковч був арештований поляками та відправлений до концентраційного табору. Після звільнення протягом 20 літ жив і душпастирював у Перемишлянах. На той час це було містечко трьох національностей — української, польської, єврейської. Отець Омелян Ковч доклав чималих зусиль, аби допомогти українцям самоідентифікуватися: він залучив кошти на відбудову храму, за його ініціативою споруджені читальня «Просвіти» і кооператив у сусідньому селі. Польській владі діяльність та погляди українського священика не подобалися, тому в його домі часто відбувалися поліцейські ревізії, на пароха накладали короткотривалі арешти та стягували штрафи.

Під час окупації Галичини радянськими військами у 1939 році священик і надалі відкрито відстоював права людей. Часто парафіяни не розуміли свого пароха. Вважаючи, що настав час помститися за кривди польського окупаційного режиму, вони робили спроби відібрати майно у поляків, проте отець Ковч засуджував такі дії, що їх заохочувала радянська влада.

Заарештований НКВС Омелян Ковч дивом уникнув можливої смерті — під час бомбардування на початку війни йому вдалося втекти з–під арешту. Коли в Перемишляни увійшли нацисти й почали масове винищення євреїв, отець Ковч звернувся із закликом не співпрацювати з новою владою і не брати участі в антиєврейських акціях наперекір нацистським постановам. Виявом особистої мужності панотця було укривання євреїв, особливо дітей. Врятувати їх від неминучої загибелі допомагали фальшиві свідоцтва про хрещення, що присипляли пильність поліцаїв. Хоч хрещення євреїв було небезпечним, усе ж отець Омелян свідомо й відкрито це робив. Незважаючи навіть на те, що багато було серед них таких, які йшли на обряд без релігійних переконань, лише в надії на порятунок.

30 грудня 1942 року Омеляна Ковча арештувало гестапо. Допитували його у тюрмі на Лонцького у Львові. Від отця вимагали визнати свою вину й відмовитися від подальшого хрещення євреїв, а також припинити засудження дій нацистської влади. Але він залишився непохитним. Родина та знайомі робили все можливе, щоб звільнити його із в’язниці. До справи долучився особисто митрополит Андрей Шептицький. Але клопотання про порятунок були безуспішні. У в’язниці отець правив літургію. В серпні 
1943 року його перевезли до «Майданека» біля Любліна, де він отримав № 2399.

Перебування у концентраційному таборі Омелян Ковч вважав своєрідним місіонерством. Тут мужній священик ніс зневіреним віру, надію, любов, ділився просфорою, сповідав, причащав, хрестив. Як духовна особа, він служив усім людям, незалежно від їхнього походження та конфесійної приналежності. Отець Омелян в одному із листів до рідних писав: «Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання?.. Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це — єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні — поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці. З усіх присутніх я тут одинокий священик… Тут я бачу Бога, який єдиний та однаковий для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться».
За офіційними даними, в’язень № 2399 помер 25 березня 1944 року від флегмони (гострого гнійного запалення) правої ноги.

Про отця Омеляна Ковча світ довідався, коли Папа Іван Павло ІІ проголосив його блаженним мучеником під час своєї подорожі в Україну у вересні 1999–го. Єврейська Рада України присвоїла священику звання «Праведник України», а 2009 року визнано покровителем усіх священиків УГКЦ.

Люди та церква про нього не забувають: у музеї «Тюрма на Лонцького» вшановують пам’ять про ув’язненого святого, а на Перемишлянщині малюють ікони та готуються встановити пам’ятники. У 2006 році була видана написана священиком більш як сімдесят літ тому брошура «Чому наші від нас утікають?» У ній небайдужий читач знайде чимало цікавих міркувань про церкву. І хоч на перший погляд багато з цих аргументів можуть здатися зараз неактуальними, проте деякі з тих проблем, на які вказував автор, існують до сьогодні.

…Якщо вам доведеться колись побувати в Любліні й проїжджати перехрестям, названим на честь Омеляна Ковча, пам’ятайте, що в його грудях билося серце великого, справжнього українця.