Мрію, щоб у батьків, абітурієнтів і чиновників збігалися пріоритети...
За статистикою, порівняно з 2010 роком кількість студентів 2017-го скоротилася на 64%, тобто на 357 593 особи. Головні з причин – демографічна й міграційна. За даними аналітичного центру CEDOS, у 2016/2017 навчальному році за кордоном навчалося щонайменше 72 000 українських громадян. Мене це число вражає
Лариса ЗАНЮК, редактор відділу освіти і культури «Газети Волинь»
Пригадую, два роки тому з донькою–старшокласницею ромовляли з юнаком–лучанином, який вчився в Польщі. Хлопець на ходу випалив: «Мала, втікай з того Луцька, що ти там не бачила!» «А що ти побачив у Любліні?» – запитала я. Виявилося, окрім торгових центрів, де можна підзаробити чи розважитися, нічого особливого. А ще у нього – «Карта поляка», заохочення добре вчитися, бо платять стипендію, житло в комфортабельному гуртожитку, а у нас старайся–не старайся, якщо стипендій не передбачило Міністерство на цю спеціальність, то її й не буде.
Скажу з досвіду, батькам ще важче налаштувати дитину на правильний вибір. Хочеться і дитячу мрію не затоптати, і порадити те, чим можна прогодуватися.
Поляки знають, що роблять: надаючи можливість безкоштовно здобути освіту нашим школярам після 9 класу, вони готують з них прислугу. Бо зазвичай із їхніх маловідомих закладів, куди прокладають нам шлях, виходять спеціалісти робітничих професій, якраз для панської обслуги. Але й додому ці ополячені діти вже не захочуть повертатися, не всі потім зважуються підвищувати свій освітній рівень, бо то вже не за так, а за гроші, ще й чималі, тому зачіпляються, де більше платять, і піднімають польську економіку. А діти наших високих владців, хоч і з інших причин, але теж не вчаться в Україні, то й нема нікому діла до наших вишів і профтехучилищ, до їхньої некомфортабельності. Інші у них пріоритети.
Абітурієнти після 11 класу саме зараз думають не лише над тим, яку спеціальність, виш, у котрому хочуть вчитися, обрати, а й професію, оволодівши якою будуть працювати, країну, у котрій житимуть і змінюватимуть її. Пріоритетність не можна скасувати, тому обирайте професію і серцем, і розумом одну, інші – про всяк випадок. Подбайте про себе: поїдьте в навчальний заклад, подивіться, чи бажаєте тут бути найближчих 4 роки, поспілкуйтеся зі студентами, щоб зробити висновок, чому варто здобувати популярну спеціальність, на яку немає попиту на ринку праці, ні мотивації від держави, або ж краще зупинитися на практичнішій.
Скажу з досвіду, батькам ще важче налаштувати дитину на правильний вибір. Хочеться і дитячу мрію не затоптати, і порадити те, чим можна прогодуватися. Психологи пропонують декілька запитань, щоб визначитися:
– Коли б ти був сином/донькою мільйонера, яку професію обрав/обрала?
– Якби до всіх перерахованих робіт довелося добиратися дві години, на котрій би зупинився/зупинилася?
– Що радять друзі?
– Якби в тебе був великий досвід і блискуче резюме, куди б пішов/пішла працювати?
Отож яка спеціальність об’єднує всі ці чи декілька пунктів? Ту й обирайте!
Одне слово – правильно розставляйте пріоритети.
