Курси НБУ $ 28.06 € 33.00
Герої Майдану  обмінялися обручками

Ці знімки, на яких Олександр Гуч і Вікторія Романчук, уже стали історичними: вони знайомі нашим читачам із публікацій у березні та квітні 2014 року.

Волинь-нова

Герої Майдану обмінялися обручками

Минулого четверга Олександр Гуч, який очолює Дернівську сільську раду Ківерцівського району, одружився з активісткою Революції гідності художницею Вікторією Романчук. Колектив «Волині» щиро вітає з цією подією молоде подружжя — героїв публікацій нашої газети

Про Олександра Гуча ми розповідали не раз. І читачі, і працівники редакції визнали його найдостойнішим титулу «Людина місяця» в лютому 2014 року. 20 лютого на Майдані у Києві снайпер поранив Олександра в ліву ногу. Пегас (таке його псевдо) лікувався спочатку у Києві, а з 7 березня — у Єрусалимській лікарні «Хадасса». Була дуже складна операція, тривалий реабілітаційний період. Лікарі і, звичайно, сам Олександр своєю волею та незламністю зробили все можливе для одужання. З Ізраїлю Сашко повернувся вже на своїх ногах.

В одному з інтерв’ю на запитання «Як вдається зберігати силу духу?» (публікація називалася «Друг Пегас: «Поїхав на Майдан не заради звань») Олександр відповів так: «Завдяки рідним і друзям. Небайдужі люди з різних куточків світу передають мені слова підтримки. Навіть мама вже менше хвилюється, бо переконана, що я в надійних руках».

А восени 2015 року Олександр Гуч переміг на виборах голови у рідному Дерно. І ми вітали його з цим. Згодом розповідали про гарні починання сільського голови, який прагнув зробити цікавішим життя громади, зокрема молоді. У 2016 році з’явився ще один привід згадати про нашого героя — Олександр був удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня.

Вікторія вчиться стаціонарно у Львівській академії мистецтв. Як тільки вона закінчить 4–й курс, то переїде, як сказав Олександр, до нього у Дерно.

Стала героїнею публікації у «Волині–новій» у березні 2014–го і ківерчанка Вікторія Романчук. На той час їй було 16 років. Вона навчалася у Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва, що на Івано–Франківщині. На Майдан дівчина приїжджала чотири рази. Спочатку працювала волонтером, згодом записалася до «Волинської сотні». Під час протистояння 18 лютого під її ногами вибухнула граната, осколки якої згодом витягували лікарі. На тілі дівчини було 50 рваних ран.

«Перед тим, як їхати до Києва, — розповідала Вікторія автору нашої публікації «Казала мамі, що готую бутерброди на кухні, а сама була на барикадах», — написала мамі: «Що б не сталося, на Майдані варто бути». І зберігала цей лист при собі. У разі чого друзі передали б його. Дуже не хотілося, щоб він дійшов, але була готова до цього».

А ще у згаданому інтерв’ю є такі слова: «Страх відчула, коли одна серед беркутівців залишилася і коли Пегаса поранили. А загалом не боялася, бо знала: поруч — свої люди…» Ось це «страх відчула, коли Пегаса поранили», як можна міркувати тепер, — не просто переживання за побратима, мабуть, уже тоді Амурчик пустив свою стрілу. Отож наступного дня після весілля Гучів (Вікторія взяла подвійне прізвище Гуч–Романчук), зателефонувавши Олександру, ми найперш запитали про те, коли народилася їхня любов. І ось що він сказав:

— Ми познайомилися у лютому 2014–го в Українському домі. Тоді перша іскра пролетіла між нами. Але, зважаючи на вік (Вікторія мала 16 років, а я — 28), старався таку думку відганяти. Вважав, що це якось неправильно.

Але, як мовиться, така вже доля, від неї не втечеш.

— І після Майдану, — розповів Олександр, — ми трохи спілкувалися, знали про життя одне одного. А торік я запросив Вікторію у Дерно на свято Івана Купала. Як художниця вона вела майстер–клас. Минув ще якийсь час, і восени ми вже почали зустрічатися…

З приводу того, коли ж Олександр освідчився, він сказав:

— Це було на Святвечір цього року. Я запросив Вікторію до себе і зробив їй пропозицію. Вона відповіла згодою. А одружитися ми вирішили 3 червня, у день мого народження. 4–го подали заяву, а через місяць розписалися — зареєструвала наш шлюб секретар Дернівської сільради Марія Манжула. 29 липня повінчаємося. Це таїнство відбудеться на Буковині у «Червонодібровській січі».

 

 Поки що подружжю доведеться жити, гостюючи одне в одного. Адже Вікторія вчиться стаціонарно у Львівській академії мистецтв. Як тільки вона закінчить 4–й курс, то переїде, як сказав Олександр, до нього у Дерно.

До речі, у Луцькій галереї мистецтв цими днями відкрилася дебютна виставка Вікторії, на якій вона представила свої ніжні акварелі. Їх можна побачити ще впродовж кількох тижнів.