«Володимире Олександровичу, скажіть одним реченням: «Країно, я вибачаюся…»
Хто він — кіборг, який переміг рак і кинув виклик Зеленському?
Микола Воронін почав голодування, зажадавши від шоумена, кандидата в Президенти, вибачитися за образи перед Героями Євромайдану, Небесної сотні, вірянами Православної церкви України за жарти про Томос. Місце для протесту обрав символічне — аеропорт «Бориспіль», під уцілілим у летовищі монітором, який боєць виніс із пекла війни, аби він слугував українцям. Щоправда, вже за кілька днів охоронець вигнав його, а Володимир Зеленський, прилетівши з Парижа, у притаманній йому манері політичної поведінки, пройшов повз, не звернувши уваги
«Просто з інституту Шалімова, де видалили нирку і жовчний міхур, прийшов на революційний Майдан»
Кіборг голодує з 11 квітня. Зустрітися з Миколою Вороніним, підтримати, поговорити про вибори, подискутувати щодо власних електоральних уподобань чи просто потиснути руку приходить чимало людей. Волонтери, кіборги, військовослужбовці, знайомі та незнайомі везуть протестувальнику книги, одяг, воду… Біля нього весь час людно, навіть утворюються черги. Колишній боєць АТО з усіма спілкується, час від часу відволікається на телефонні розмови з журналістами, а ще знаходить можливість для відеозвернень до своїх читачів у соцмережах й уважно стежить за подіями в країні.
Уродженець Херсонщини Микола Воронін — особистість неординарна. Чоловік здобув три дипломи в Києво–Могилянській академії, зокрема магістра екології, викладав у Горлівському вищому професійному техучилищі транспорту математику, фізику, інформатику, вів танцювальний гурток та давав уроки айкідо. Письменник–пісняр Микола з гітарою об’їздив Україну, Росію, Білорусь, Литву. Виступав у дитячих будинках, місцях позбавлення волі, на вулицях, в електричках… Він завжди в русі, постійно вчиться й удосконалюється. Вже після служби в зоні АТО отримав диплом оператора безпілотного літального апарату, закінчив курси бойових медиків і може рятувати життя пораненим. Нині Микола — аспірант Києво–Могилянської академії зі спеціальності «Психологія».
У 2004 році в нього діагностували онкологічне захворювання. Лікарі винесли суворий вирок: жити залишилося кілька місяців. Та Микола Воронін не здався. Просто з інституту Шалімова, де йому видалили нирку, жовчний міхур, частини печінки, кишківника, діафрагми, він вирушив на Майдан, ставши активним учасником Помаранчевої революції. А після її закінчення проходив реабілітацію … у Чорнобилі. Спав на землі, харчувався тим, чим багаті ліси, пив тамтешню воду, ричав, відлякуючи місцевих хижаків. Під впливом радіації хвороба відступила, і тепер у зону відчуження чоловік їздить щороку.
«Я був сепаратистом цілих три дні»
Перед собою дипломований еколог поставив завдання — врятувати землю. Придбали із дружиною два гектари посеред поля й оселилися в… норі.
— Я укріпив стіни очеретом і саманом, вистелив сіном, вхід закрив ялиновими гілками. Влітку в такому притулку було прохолодно, а взимку не дуже холодно, — розповів Микола Воронін. Здебільшого жили без грошей і їли тільки те, що давала природа: траву, коріння. На роботу чи в магазин їздив велосипедом. Подружжя прожило відлюдниками вісім місяців. Головна ідея — бути якнайближче до природи, вирощувати дерева. — Якби 40 мільйонів людей взялися за це, виросло б 40 мільйонів садів. Уявляєте, як змінилося б наше життя?
Коли у 2014 році почалися заворушення, Микола Воронін пішов на проросійські мітинги під стіни Донецької ОДА. «Я був сепаратистом цілих три дні, — згадує він. — Потім побував на проукраїнському мітингу, де побачив, як люди різних конфесій моляться… Тут я зрозумів, за кого стояти далі».
У Донецькому аеропорту Миколі, який донедавна вважав себе пацифістом і сварився з мисливцями, котрі відстрілювали дичину, довелося і самому стріляти.
А далі пан Микола записався в батальйон «Донбас», звідти потрапив у добровольчу роту 79–ї окремої аеромобільної бригади, де за попередню політичну позицію отримав позивний Сепар. Але навіть на передовій не забував про гітару. Коли випадала нагода, писав вірші, пісні. Склав гімн своєї бригади, де співається не тільки про мужність захисників, а й про волонтерів. Так потрапив у Донецький аеропорт, де колишнього вчителя інформатики і математики призначили коригувальником вогню. Миколі, який донедавна вважав себе пацифістом і сварився з мисливцями, котрі відстрілювали дичину, довелося і самому стріляти. «Я ніколи не отримаю задоволення від убивства. Війна смердить. Від неї постійно нудить. Але я не бачу іншого шляху, як зупинити цей бруд із Росії, який насуває на Україну», — зізнався він.
Якось боєць помітив в одному з терміналів барикади, збудовані з речей летовища, серед яких — монітори. Микола Воронін зізнається: винести разом із ще трьома товаришами щось уціліле вирішили «зі спортивного азарту» й під обстрілом дістали просто з–під носа сепаратистів. Це було того дня, коли російський актор Михайло Пореченков поливав вогнем українських військових. Кіборг урятував і виніс «трофей»–монітор, коли головним було вижити самому. «Це шматочок майна, яке належить нам, Україні. Я б хотів щоб він працював за призначенням — показував рейси вильотів українських літаків, тому передав його аеропорту «Бориспіль», — каже він. — Згодом на повітряному вокзалі у Києві облаштували цілий куточок, присвячений незламним кіборгам.
«У вас, пане ЗЕ, вистачило боягузтва попросити вибачення в Кадирова, та не вистачає совісті вибачитися перед українським народом»
Саме під цим монітором днями Микола Воронін оголосив голодування — свій новий бій за Україну. Чоловік звернувся до Володимира Зеленського відразу з кількома вимогами.
— У вас, пане ЗЕ, вистачило боягузтва попросити вибачення в Кадирова, та немає совісті вибачитися перед українським народом, загиблими та живими. За жарти про актрису з німецьких фільмів для дорослих та про ебонітові палички бракує совісті попросити вибачення в Героїв Євромайдану, у загиблих Небесної сотні. У вірян, які радіють Томосу, совісті вибачитися нема. Так само в луганського поета Василя Голобородька за вкрадене ім’я. Не вистачає сміливості довести всім, що ви не наркоман, здати тести спеціалістам VADA, як пропонує Володимир Кличко, — зазначає Микола Воронін.
Через два дні перебування в аеропорту місцевий охоронець прогнав Миколу з–під монітора. «Сказав сидіти подалі. Десь так із багатьма ветеранами і вчиняють, їх намагаються запхнути в куток і забути… Як і цей монітор. Його не використовують, хоч він робочий, та не показує нічого. А начальство летовища, коли приймало його в мене, божилося, що він буде ввімкнений», — зазначив кіборг.
А в неділю в міжнародному аеропорту кіборг мав таки шанс зустрітися з опонентом. Проте Володимир Зеленський, повертаючись з Парижа, прилетів до терміналу D, але до голодуючого чоловіка не підійшов. Як і не з’явився на дебати на НСК «Олімпійський», де його очікував Петро Порошенко. «Мабуть, не вистачає таки мужності спілкуватись із народом цьому «слузі народу», — йдеться на сторінці Миколи Вороніна.
До кіборга щодня навідуються місцеві медики — міряють тиск, стежать за загальним станом. Наразі критичних змін в організмі не виявили, але скільки витримає людина «без нирки і жовчного міхура, втомлена війною», — невідомо, тож колишній захисник попросив рідних і друзів не згадувати його «злим словом».
«За Україну треба жити!»
… А 16 квітня Микола Воронін зупинив голодний протест.
— Мій тато в складному стані. Мама повідомила, що допомогти йому зараз нема кому. Місію завершую, — зазначив кіборг. — Не дочекався я ні вибачень, ні аналізів від кандидата ЗЕ–кандитата і навряд хтось дочекається, але вважаю, що достатньо привернув уваги до того, хто такий ЗЕ і його боти. Крім того, моє здоров’я зазнало серйозного удару. А я не маю бажання зараз вмирати за Україну. За Україну треба жити. Нехай за неї вмирають вороги!
P. S. Якщо хтось бажає допомогти Миколі Вороніну грошима, які боєць АТО планує використати на реабілітацію, їх можна переказати на картку у ПриватБанку: 5168742717866606.
