Зона радості - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.39 € 29.52
Зона радості

Волинь-нова

Зона радості

Як часто, навіть коли дуже багато знаємо про психологію своїх синів і доньок, не виходить діяти згідно із законами виховання! Це тобі не правило, вивчене назубок, втілити у практику! У житті з дітьми дуже мало сталих величин і багато імпровізованих… Отаких висновків частенько доходимо ми: я, мама чотирьох дітей із психологічною освітою, і моя подруга, мама двох дітей і вихователька дитсадка. Одна з наших тем — ​правильне покарання: щоб нікому не пекло крикнуте–вдарене ще багато днів потому — ​ані мамі, ані синові чи доньці, щоб не руйнувало вщент таку приємну сімейну зону радості

Те, що не карати взагалі не можна, — ​незаперечний факт. Це  ​як показати дитині–«стихійній річці», де її береги. (Не бити — ​так, а не карати — ​ні.) Тільки часто буває, що після цього дорослий ходить із тягарем на душі, бо муляє, що не зумів (не зуміла) залишитися справедливим. У цій сфері є свій секрет. Запропонувала його вчена, професорка Юлія Гіппенрейтер. «Карати дитину ліпше, позбавляючи її хорошого, аніж заподіюючи погане. Іншими словами, краще це робити, рухаючись у напрямку від «плюса до нуля, ніж від нуля до мінуса». «Нуль» тут означає рівний тон взаємостосунків, нейтральний. А «плюс» — ​це якісь цікаві, душевні сімейні традиції. Порушила дитина обумовлені межі — ​на жаль, мусимо скасувати недільний похід до парку або поїздку до братиків і сестер, з якими так цікаво гратися. Неважко проаналізувати, що заряджає радістю вашу дитину, яких подій вона не може дочекатися. Юлія Гіппенрейтер вважає, що таке покарання можна вважати правильним. Воно не ображає, не принижує, і діти його зрозуміють, приймуть нормально, бо, як ніхто, відчувають прояв справедливості (як і її порушення).

Карати дитину ліпше, позбавляючи її хорошого, аніж заподіюючи погане. 

Нюанс: щоб дисциплінувати скасуванням якоїсь святковості, треба мати їх певний запас. (Відзначення дня народження, подарунки на Різдво — ​якось малувато!) Отож, як казав тато в одному мультику, «якщо у нас немає мишей для кота, то ми їх заведемо!» Зону радості в сім’ї варто створити чи розширити, придумавши кілька спільних родинних справ або традицій. Згадую, як ми сім’єю якось вибралися на позапланову вечірню прогулянку: метушилися туди–сюди двоє наших меншеньких, як жваві цуценята, сяяли їхні очі й іскрилися радістю голоси! А ще ми разом печемо солодощі, після чого вдвічі більше доводиться прибирати, але то дрібниці, бо зона радості «працює» і на дорослих. Зрештою, коли є такі справи — ​легше вирулювати із ситуацій, у яких не вдалося залишатися на вершині.

Регулярні «спільно–радісні» справи дитина чекатиме із впевненістю, що, як буде гарно поводитися, вони обов’язково настануть. Юлія Гіппенрейтер застерігає: не погрожуйте скасувати їх через дрібниці — ​можете це зробити тільки коли проступок серйозний і ви справді дуже засмучені.

Ваших думок і міркувань з цього приводу чекаємо за електронними адресами okovalenko74@gmail.com або ж tsikava.gazeta@gmail.com. Можна також писати і на поштову адресу редакції, вказану на 4–й сторінці видання.