День імунітету нації - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.19 € 26.83
День імунітету нації

Євген Дикий: "Ми — ​імунні клітини цієї країни".

gazeta.ua

День імунітету нації

Колонка, написана до свята 14 жовтня

Сьогодні наш день. День тих, для кого очевидно: свобода та власна країна — ​не даність, а те, за що необхідно боротись. Для кого не виникає питання, що треба робити, коли ворог приходить на твою землю

День тих, хто покинув свої домівки, роботи, родини, і не для того, щоб із валізами тікати вслід за сонцем, а навпаки — ​щоб піти стріч сонцю назустріч орді.

Хто взяв до рук зброю.

Хто давав нам цю зброю, з незрозуміло чого збирав нам бронетехніку, правдами і неправдами купував нам усе до бою.

Хто відривав останнє з родинних бюджетів на броніки та целокси, тепловізори та шкарпетки.

Хто возив нам на передок продукти, а нас із передка — ​до шпиталів.

Хто лікував нас спершу від фізичних ран, а потім від контакту з тиловою реальністю.

Це день усіх нас, добровольців та мобілізованих, бійців та волонтерів, чоловіків та жінок Української Визвольної війни. І тих, хто був у цій ролі до нас, у нашій столітній боротьбі за незалежність.

Ми — ​імунні клітини цієї країни. Ми — ​реакція організму нації на вторгнення ворожого й токсичного. Ми — ​ті клітини, які при пораненні мчать саме туди, де болить, де рана чи інфекція, і собою закривають її.

І так, ми — ​імунні клітини дуже хворого організму. Наша нація хвора на імунний дефіцит. Нас гостро не вистачає, і тому ослаблений організм може стати жертвою практично будь-якої зарази. Імунний дефіцит видно у всьому — ​передусім у тому, скільки нас відносно пасивного населення, «втомленого війною». Але це нормальна фізіологія — ​імунних клітин завжди на порядки менше, ніж жирових клітин, кісток чи м’язів. Імунний дефіцит — ​це обрання пацифістів та «мироносців» посеред війни за виживання. Це млява реакція на всякі «розведення», які, ще не почавшись, одразу переходять у «розводняки». Все це — ​ознаки смертельно небезпечної хвороби. Так, ми — ​залишки недобитого імунітету дуже змученого та хворого організму. Але ми ще є. І ще здатні виконувати свою роль — ​знову і знову мобілізовуватися, збиратись там, де організм стікає кров’ю та де його атакує ворожий вірус, і раз у раз давати відсіч — ​аж допоки організм набереться сил, щоб остаточно одужати.

Ми — ​ті клітини, які при пораненні мчать саме туди, де болить, де рана чи інфекція, і собою закривають її.

І варто пам’ятати, що імунні клітини здатні перетравлювати не лише чужорідні частинки. В обов’язки імунної системи входить також знаходити та знешкоджувати перероджені клітини, які були частиною організму, але переродились у злоякісні пухлини. Тож не дивуймось, що поки одні загони імунних клітин прямують до Золотого та Покровського, де ось-ось відкриються хірургічні рани, тим часом інші збираються в центрі Києва — ​туди, де ракові пухлини пожирають наш організм зсередини.

Так, боротись із пухлинами всередині організму значно складніше, аніж стримувати зовнішні інфекції. Рак важко розпізнати, він мімікрує під звичайні здорові клітини та всіма способами волає: я не ворог, я свій, це ж ви боретесь проти свого ж організму! Його сила саме в тому, що він дуже схожий на здорові тканини і тим нейтралізує імунітет. Але нас уже не обдуриш, ми вже навчені за шість років гібридної війни. І готові лікувати онкологію так само жорстко, як бацили іззовні.

Так що святкуємо наш день, втомлені імуноцити хворої та знесиленої нації. Ми ще не здохли, а отже, і у всього організму ще є шанс — ​хай навіть його жирові клітини цього й не усвідомлюють.

Слава Україні!

Євген ДИКИЙ, голова Національного арктичного наукового центру, учасник війни на Сході, публіцист