Курси НБУ $ 39.59 € 42.26
Про діда Вітковського з Волині та його пошматовані гроші…

Жодна оселя в нашому селі, та й навколишніх – маленька чи велика – не обходилася без його струганка, пилки, молотка, цвяхів…

Фото із сайту google.com.

Про діда Вітковського з Волині та його пошматовані гроші…

Коли хтось розповідає якусь цікаву бувальщину, мені чомусь завжди спадає на думку і постає перед очима мій дід Сергій

Гарний був, статечний, приємний співрозмовник, але найбільше, що притягувало людей до Сергія Вітковського, то його майстерність, бо, як мовиться, мав золоті руки. Був столяром першого класу. Жодна оселя в нашому селі, та й навколишніх – маленька чи велика – не обходилася без його струганка, пилки, молотка, цвяхів… «Бо так як Григорович змайструє вікна, двері, лавку чи ослона, – ніхто так не зробить», – говорили люди.

Друга світова війна лишила болючу рану в його долі – від тифу 1944 року померла дружина Палажка, мати його трьох дітей. Єдиний син у той важкий час, маючи 19 років, пропав безвісти, одна з доньок пройшла гіркий шлях остарбайтерської роботи в гітлерівській Німеччині, другу (мою маму Ліду) беріг як міг, ховаючи у схроні, що викопав під стайнею, де знаходилися коні…

Дід витримав усе, і щодня уже в післявоєнні часи він поспішав у колгоспну столярню на роботу. На той час жив із другою дружиною у батьківській старій хатині, тримали господарку. У неділю, одягнувши святкове вбрання, польовою стежиною поспішав до нас, сідав під хатою на змайстрованій ним табуретці і чекав обіду. А я із сестрою пританцьовували біля нього і просили: «Діду, дайте грошей».  Дід, примруживши очі, усміхався і вперто повторював, що не має. Хоча ми добре знали, що копійки уже наготовлені , але нас як магнітом тягнуло до  внутрішньої кишені піджака (маринарки), де знаходилася загадкова газета, складена у маленьку книжечку і там є такі бажані «рублі». Врешті-решт дід нас ощасливлював, давши копійки, а коли повезе, то рубля (для нас це були немалі гроші, коли на кіно треба було 5 чи 10 копійок). Іноді нервувався, коли виривали з його рук потерту газетку і, розкривши її у діда на очах, витягували довгождане багатство. Він сердився, казав, що більше не прийде, але щонеділі знову приходив і повторювалося все спочатку.   

Виявляється, що старенький зароблені на столярці гроші і яку-не-яку пенсію не один рік потроху складав у «заначку» – закуточок у комині з маленькими дверцятами, що відкривалися, коли терли сажу.

Єдине, що шкодило дідові, – любив перехилити чарку-другу, що добряче заважало у подружньому житті. Ось тоді і мав прочухана від баби, якої все-таки, як зараз розумію, боявся. Прожили вони разом ще 30 років, а коли її не стало, довго сумував і за розрадою приходив до нас. 

Час не стоїть на місці, підросли і ми з сестрою, уже не просили у діда грошей, а він сам не поспішав нас балувати ними. У розмові з мамою, його дочкою, іноді чули, що має якусь таємницю. І коли я вже була студенткою, приїхавши якось додому в село, застала свого діда вкрай розгубленим і навіть заплаканим. Виявляється, що старенький зароблені на столярці гроші і яку-не-яку пенсію не один рік потроху складав у «заначку» – закуточок у комині з маленькими дверцятами, що відкривалися, коли терли сажу. Скільки вони там пролежали – не відомо, ясно одне, що ті паперові гроші у пожовклій газеті (а їх виявилася досить значна сума) посікли… миші. Правда, у деяких збереглися номери, завдяки чому і за домовленістю з дідом я їх обміняла у банку, поділивши порівну. Така була історія. Сумував старенький, але рук не опускав. Далі ходив на свою столярку, яка його й загубила. Бо знайшлися непорядні «доброзичливці», які змішали спиртні напої і дали дідові, а він і не відмовився. Випив і зліг. Лікували його, старалися вирвати старенького з недуги, але дива не сталося. Недовго тримало його ліжко, і на 87-му році життя покинув земний світ. А в селі й донині згадують про діда Вітковського та його пошматовані гроші… 

Ніна МЕЛЬНИК.

Читайте також: Порошенко подякував волинському капелану.

Telegram Channel