Курси НБУ $ 39.59 € 42.26
Коли ниє спільна українська рана

Чи готовий кожен українець щось робити для спільної справи або хоча б співпереживати?

Фото: Ілюстративне.Фейсбук.

Коли ниє спільна українська рана

Я все частіше задумуюсь: серце, яке переймається, і мозок, що мислить й аналізує, – це тягар чи достоїнство?

Він вийшов з автомобіля у військовому однострої, середнього зросту та мужньої  статури, з широкими розправленими плечима і зосередженим поглядом. За ним поспіхом виринула вродлива дружина, гаряче притулилась. Підбігла юна донька-красуня, хвильками розвіювалось її русяве довге волосся… Чоловік-військовий щосили обійняв та притулив обох, найдорожчих, дбайливо одягав капюшон доньці – зима ж бо, морозний вітер, дивився добрими очима на своїх дівчат, усміхався, щось втішне говорив… 

Пішов, поїхав… 

Юнка схилила голову додолу, жінка втирала сльози…

Таке прощання споглядала днями у Луцьку, чекаючи на свій автобус. Війна перекроїла усе життя, перевернула сприйняття, розчавила долі, нещадним гострим лезом пройшлася по серцях, залишаючи пекельні незагоєні рани і – як би прикро не звучало – навчила цінувати… Цінувати те, що недавно здавалося найзвичайнісіньким і буденним – бути разом, мати душевний спокій.

Війна розлучає. Жорстоко і немилосердно. Поки найрідніший захисник під прицілом ворожого металу боронить рідну землю, жінці доводиться вчитись багато у чому справлятись самій... Скільки господарських питань чоловічих лягає на її тендітні плечі. А у селі дружина захисника сідає сама за трактор і обробляє навесні поле… І такі жінки з усіх сил бережуть сімейне вогнище і стараються, щоб усе було до ладу, бо якщо їхні відважні воїни витримують на фронті, то і вони мусять. Ось повернеться захисник додому і побачить, як вона старалась. І дім та дітей доглядає, і волонтерить, і молиться-переживає щохвилини…

А часто війна розлучає назавжди, лишаючи несамовитий оскаженілий біль і порожнечу… Це найстрашніше. І ниє спільна українська рана, що ятрить щодня втратами Героїв. 

Війна нагадує про себе на кожнім кроці у нашому прекрасному волинському місті. Заходжу у «Сільпо», а там – дружина турботливо схилилась над візком, де сидить поранений військовий, який втратив ноги у цьому пеклі. Щось гомонять, вибирають фрукти. І, здається, в цю мить кожен застиг у задумі і тузі на серці – і продавці за прилавком, і той, хто проходив повз…

Тепер ми живемо у порівнянні: виявляється, раніше було не так погано, як здавалось, і так дивно згадувати прості побутові проблеми або ж буденні конфлікти, якими переймався. А безтурботні зустрічі з друзями за філіжанкою кави чи келишком вина – це щось далеке і наче нереальне… Теплі спомини приємно гріють і щемлять у грудях водночас.

Я вдома. Беру чайник у звичному місці, заливаю в улюблену чашку чай і дивлюсь у вікно на знайомий краєвид міста. А скільки людей вирвано з місця, де народились і проживали… Не раз спілкувалася з біженцями на початку війни, бачила їхні розгублені очі, розпач та зніяковіння. І ось уже декотрі вимушені переселенці мешкають на Волині 2 роки. «Я так втомилась бути сильною, а слабкою уже не будеш», – каже, зітхаючи, молода жінка з Херсонщини. Адже тут треба подбати і про дитину, і про житло, і про роботу… Їй боляче за домівку, яка продірявлена рашистським залізяччям, тривожно за рідних, які в окупації, сумно без друзів, несамовито тужливо за колишнім звичним життям. Вона пригадує тепле море, і курортний сезон, і свої улюблені місця та звичні стежки додому… Невже це сон? Адже тут, хоч і підтримують, допомагають, та однаково все чуже: і не на своєму місці чайник, і ліжко не там, де хотілося б, і холодильник не так шумить…

Я все частіше задумуюсь: серце, яке переймається, і мозок, що мислить й аналізує, – це тягар чи достоїнство? Чи готовий кожен українець щось робити для спільної справи або хоча б співпереживати? Цей сповнений болем і гнітом війни час чомусь вибрав нас. Пора задуматись і діяти. 

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Volyn Nova.

Читайте також: Професор Луцького вишу видав книгу про весільні обряди на Поліссі.

Telegram Channel