Усе життя він кохав Лесю Українку — ​таємно і безнадійно - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.98 € 33.48
Усе життя він кохав Лесю Українку — ​таємно і безнадійно

Волинь-нова

Усе життя він кохав Лесю Українку — ​таємно і безнадійно

Пращур Кримських ще у ХV столітті переїхав із кримського Бахчисарая до Литви. Згодом сім’я жила у білоруському місті Мстиславль, звідки й переселилася на Волинь. Юхим Кримський як здібний учитель став викладати історію і географію у Володимир-Волинському двокласному училищі. У цьому місті народився його син Агатангел (з грецької — ​ангел, добрий вісник)

Агатангел Юхимович — ​людина унікальна, але зі складною долею: на старості став жертвою сталінських репресій і помер у в’язниці казахстанського міста Кустанай. Так тоталітарна влада помстилася кримському татарину (але великому патріоту України) за те, що він не захотів підписувати зрусифікований правопис української мови. Агатангел Кримський знав більше 60 іноземних мов. Завдяки його перекладам зазвучали українською вірші східних поетів Омара Хайяма, Фірдуосі, Сааді, Рудакі…

Того далекого дня із театру поверталося двоє молодих людей — ​невеликий на зріст, худенький юнак і така ж худенька тендітна дівчина. Їм обом було по шістнадцять.

Яким же було особисте життя вченого? Непростим, як і загалом його доля. Чоловік присвятив себе науці. Проте був закоханий у Лесю Українку.

Кілька років тому до Володимира-Волинського приїздив український письменник з Криму, лауреат премії імені Ганса Крістіана Андерсена Євген Білоусов, який досліджував міста, де жив великий мовознавець. У книжці, присвяченій Кримському, Євген Васильович описав історію закоханості юного Агатангела:

«…До них легкою ходою підходила чарівна білявка. Обличчя світилося потаємною внутрішньою красою. Агатангел подивився у великі очі без смутку і печалі. І відчув… Він відчув, що червоніє. Червоніє так, як цього не було ніколи у житті. Що це зі мною? Їхні погляди зустрілися — ​і… Леся опустила очі. Гомоніла публіка на сцені, і тільки дві людини на всьому світі нічого не чули… Вже будучи літньою людиною, маючи майже сімдесят років, академік Кримський згадає ту першу зустріч: «Обоє ми дуже зніяковіли і тільки після нагадування Олени Петрівни (матері Лесі Українки) подали одне одному руки… Ми були близькими друзями протягом багатьох років, до останнього дня життя Лесі Українки. Вона довіряла мені свої твори, перш ніж друкувати їх».

Того далекого дня із театру поверталося двоє молодих людей — ​невеликий на зріст, худенький юнак і така ж худенька тендітна дівчина. Їм обом було по шістнадцять. Обоє були волинянами, писали вірші і кохалися у художньому слові. Обоє отримали чудову освіту і багато читали. На 43 році обірветься життя Лесі Українки — ​жінки, яку Кримський кохав ніжно, таємно і безнадійно…

Варто згадати і про ще одну важливу жінку в житті вченого — ​йдеться про його рідну маму Аделаїду Матвіївну Сидорович, яка мала польсько-литовське коріння, рано залишилася сиротою і тому дуже дбала про своїх дітей (двох синів і двох доньок). Все життя Кримський переймався клопотами брата й сестер. Пізнє одруження не принесло щастя й затишку родини. Але все-таки вчений зазнав радості батьківства. У нього був здібний учень — ​Микола Левченко, етнограф, який став жертвою сталінських репресій і відбував покарання у в’язниці, зламався психологічно і покінчив життя самогубством. Миколу академік вважав прийомним сином. Тож коли Левченка не стало, він піклувався про його вагітну дружину, а як вона народила хлопчика, то відомий учений усиновив його, назвав Миколою Кримським, піклувався про малюка. Микола Кримський передав особисті речі свого видатного батька, і вони й досі зберігаються в експозиції Володимир-Волинського історичного музею.

Богдан ЯНОВИЧ, науковий співробітник Володимир-Волинського історичного музею