Чи й справді самотність — свято? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.98 € 33.53
Чи й справді самотність — свято?

Волинь-нова

Чи й справді самотність — свято?

Валентина ШТИНЬКО, заслужений журналіст України

Цими днями засоби масової інформації облетіла новина: у Великобританії з’явився перший в історії країни міністр із питань… самотності. 17 січня цю посаду обійняла заступник очільника спортивного відомства та громадянського суспільства Трейсі Крауч, яка буде працювати в команді міністерства охорони здоров’я. Управління національної статистики береться посприяти у розробці методу вимірювання самотності у всіх вікових групах і спільнотах, хоч уже зараз відомо, що від цього стану в Англії страждає понад 9 мільйонів осіб. Саме їм новий посадовець має допомогти позбутися соціальної ізольованості

Може, ця новина не зачепила б мене так гостро, коли б не дві обставини. Свого часу мені довелося прожити у Лондоні місяць, збираючи матеріал для художньо–документальної повісті «Наречена гетьманича». Мешкала я у домі моєї героїні й землячки родом з–під Устилуга, на той період 87–літньої пані Галі Мельник–Калужинської. У великому двоповерховому будинку на вісім кімнат із затишним двориком, де вона влаштувала невеличку водойму, яку називала «моєю річкою Лугою», пані Галя жила одна, хоч її часто навідували соціальні працівники, сусіди, знайомі (останні, гадаю, значною мірою у зв’язку з моїм приїздом). А ось невістка і двоє онуків за місяць ні разу навіть не зателефонували. Тільки через рік після її смерті, під час похорону, вони від сторонніх людей дещо довідалися про те складне, незвичайне життя, яке прожила їхня бабуся.

А ще раніше, вже не дівчиськом, а зрілою майже сорокарічною жінкою, я написала такі рядки:

Душа навчилася прощатись і прощати,

І в тінь сльози ховатися затято,

Од відчаю вмирати й воскресати,

Щоб врешті зрозуміть: самотність — свято!

Коли декламувала їх під час зустрічей із читачами, твердження про «свято самотності» частенько натикалося на несприйняття і заперечення. Журналістський досвід підказав, що так реагують люди, для яких життя — не лише поетична метафора, а насамперед жорстока дійсність. Особливо оголилася вона в останні роки, коли спостерігаємо масовий розрив родин внаслідок тотального заробітчанства за кордоном, коли барикади Революції гідності частенько розполовинювали сім’ї на ворожі табори, коли в країні триває війна. А ще коли діти на наших очах втрачають здатність до реального спілкування, віддаючи перевагу віртуальному, коли нівелюється святе поняття «родина», коли закономірне явище конфлікту поколінь розв’язується не шляхом компромісу і взаємоповаги, а витворює між найближчими людьми прірву, подолати яку не можуть ні досвід старших, ні енергія молодших. Бо тим і тим бракує толерантності, культури, виховання. І таких «коли» можна назвати ще добрий десяток. Це у теорії, а на практиці стикаємося з конкретними потворними явищами, які нічого спільного не мають із людською мораллю. Переходячи до прикладів, мушу зауважити, що самотній і одинокий — поняття не тотожні. Адже існують ще й самотність удвох, самотність у натовпі, самотність у колективі, сім’ї…

Знала жінку, маму двох синів–лікарів і бабусю чотирьох онуків, яка одиноко померла у хоспісі, а родина не змогла згуртуватися навіть на похорон, хоч то було її останнє бажання. Знаю сина, який живе удвох із батьком і на його пенсію, але в розмовах із сусідами називає найріднішу людину «той», хоча після смерті дружини «той» присвятив синові все своє життя.

Втім, кожен може долучити до цього сумного переліку свої історії, й вони будуть не менш драматичні. У кожного свій біль, свій відчай і свої «скелети у шафі», що змушують людину замкнутися, впасти у депресію, втратити інтерес до життя. В результаті — кількість суїцидів щороку зростає, і вони, на жаль, «молодшають».

Смію стверджувати, що самотність у Великобританії й самотність в Україні нічим особливо не відрізняється. Хіба що там рівень життя вищий і соціальна захищеність надійніша, тож уже легше. А ще — там зовсім інше ставлення до людей з особливими потребами. І все ж 85 відсотків молодих англійців із обмеженими можливостями почуваються самотніми. Понад 200 тисяч осіб поважного віку не розмовляли з друзями й родичами понад місяць. Половина британців, старших 75 років, тобто приблизно 2 мільйони, живуть одні й тижнями не мають жодних соціальних взаємодій. Все ж там принаймні означили параметри проблеми і зробили перші кроки для її вирішення. Ініціатором створення спеціальної парламентської комісії була член парламенту Джо Кокс, підступно вбита терористом у 2016 році. Але її ідею підхопили інші. Що під силу англійському міністру самотності — поживемо, побачимо…У нас же такими «дрібницями» навіть не переймаються. І депресію переважно вважають не хворобою, а так, розпущеністю, невмінням тримати себе в руках. Втім, безкоштовні ліки від депресії на цей рік таки виділили…

Ну а щодо мого твердження — «самотність — свято» — воно, як і всяка поетична метафора, не може трактуватися однозначно. Для людини творчої це справді так, бо всяка творчість вимагає абсолютного самозосередження, мобілізації духовних сил. І переважна більшість шедеврів світового мистецтва народжувалася саме у такому стані. Але свято — це те, що минає, воно не може тривати вічно. А після свята завжди настають будні…