«Коли мені пропонували мільйон, відказав: яку частку з цих грошей я маю завезти моїм хлопцям на могили?»

АДВОКАТУРА

— Чи є чого соромитись юристу Лапіну?
— Ні. Я свою роботу робив чесно. Входив до кваліфікаційної комісії адвокатів Волинської області, заробляв собі ім’я роками.
— Від яких справ ви як адвокат відмовлялися?
— Це справи, які стосувалися згвалтувань або насильства над дітьми. Я таких злочинців ніколи не захищав, одразу відмовлявся.
— Ваш батько Олександр Лапін довгий час був головою Ковельського міськрайонного суду. Це допомагало у вашій роботі чи заважало?
— Там, де батько був суддею, я ніколи в житті не виступав як адвокат. Це заборонено законом. Але він допомагав мені порадами. Я завжди знав, як мислить слідчий, по справі бачив, як мислить прокурор. Мені завжди було цікаво, як думає суддя. І батько, звісно, давав мені багато порад.

ХАБАРІ

— Чи пропонували вам хабарі?
— Звичайно. І до роботи в адвокатурі, і під час адвокатської практики, і вже коли став політиком.
— А ви давали хабарі, наприклад, у судах?
— Ні.
— Скільки коштував Лапін у 2013 році?
— У 2013-му пропозицій не було. Багато було в 2014-му. Починаючи з того часу, коли під Луганським аеропортом я особисто взяв у полон помічника міністра оборони Південної Осетії Тамерлана. Він пропонував мільйон (за звільнення. — ​Ред.). На луганських сепаратистських сайтах був цінник за мою голову — ​давали 400 тисяч. Ну і на виборах 2014 року за те, щоб зняв кандидатуру, мені також пропонували мільйон. Але я завжди говорив одну річ: яку частку з цих грошей я маю завезти моїм хлопцям на могили? Як правило, після таких слів пропозиції відпадали геть.

МАЙДАН

— Що змусило вас вийти на Майдан?
— Зрозумів, що завалити ту несправедливість, яка існувала при узурпаторові Януковичу, в юридичній площині неможливо. Другий момент — ​сильним поштовхом стало побиття дітей на Майдані. Також свою роль відіграло, коли пізніше дізнався, що на Майдан їздить і мій син.
— Що вам із 2014 року найбільше запам’яталось?
— Добре пам’ятаю дзвінок сина. Каже: «Сьогодні велике свято». — «Звісно, — ​відповідаю. — ​Вітаю тебе з днем народження». Він каже: «Ні, ти не зрозумів, на мій день народження переміг Майдан!» Я в цей момент сидів на барикаді неподалік Інститутської і заплакав. Це був такий момент за весь період Майдану, коли я не стримався…

«КОМПРОМАТ»

— Яку найвідвертішу дурницю про себе доводилось чути або читати?
— У певних волинських засобах масової інформації почали писати, що я привіз із війни два мармурові унітази. Причому, це прозвучало з уст олігарха, голови Волинської обласної ради… Ця особа голосувала за Харківські угоди, які згодом зумовили початок війни, зокрема в Криму.
— Уже після війни ваш колишній побратим з «Айдару» Ігор Рицко звинувачував вас у підкупі суддів, контрабанді спирту та причетності до видобутку бурштину і легалізації автомобілів. Що б ви особисто сказали Рицку?

15 червня 2014 року під час звільнення міста Щастя на весь підрозділ у нас було десь 
60 автоматів Калашникова. Далі хлопці були хто з ножами, хто із саперними лопатками, 
хто з власною мисливською зброєю.

— Ігор Рицко — ​це людина, яку за 150 тисяч гривень купив олігарх місцевого рівня. Рицко — ​штабний чоловічок, який не брав участі в бойових операціях. Ніколи штабна криса мені побратимом не була. Що стосується звинувачень, то це проплачені публікації, на які я довгий період не зважав. Але, гадаю, треба ставити крапку, і це зробить суд. До речі, щодо Рицка з приводу певних моментів порушені кримінальні провадження. Вважаю його людиною, яка за гроші олігарха дискредитує добровольчий рух. Не кажу, що я є його уособленням, але дискредитація добровольців — ​така тема присутня.

МАРОДЕРСТВО

— Як часто на війні вам доводилось натрапляти на мародерство?
— Я командував штурмовим підрозділом, у нас ішов штурм за штурмом. Поняття мародерства не існувало навіть теоретично, кожного дня були тяжкі бої. Крім нас, ніхто на штурми в Луганській області тоді не ходив. Спочатку заходить «Айдар», а потім — ​Збройні сили. Але справа в тому, що в багатьох добробатах одні люди воюють, а інші за 80 км від фронту могли чинити різні неподобства. Є багато кримінальних справ, але про них я дізнався, коли вже був депутатом. Один із епізодів — ​мародерство 18 серпня 2014 року у Сєвєродонецьку. У цей час я був в оточенні у Хрящуватій, і знати, що відбувається за 100 кілометрів від передової, — ​нереально… Я вважаю невинними виконавців, завдання яким давали командири, що зараз проходять у цих справах. Звісно, за хлопців-побратимів, які були зі мною в боях, я в судах поручався, доводячи їхню невинність… А якщо хтось прикривався шевронами айдарівців і робив безчинства — ​хай відповідають згідно з чинним законодавством.

ЗБРОЯ

— Ви говорили, що на фронт приїхали зі своєю зброєю. У вас є ще одна: нагородний пістолет від МВС «Форт‑17». Ви носите із собою зброю?
— Так, але не постійно. Часто їжджу на передову, тоді беру.
— А з якою зброєю ви їздили на фронт?
— Я купив собі карабін «Форт», є такий на базі автомата Калашникова. З ним і поїхав. Але коли нам видали офіційну зброю, я ж не міг ходити на війні з двома автоматами, тому через волонтерів передав цей офіційно зареєстрований карабін додому, і він лежить у сейфі… До речі, 15 червня 2014 року під час звільнення міста Щастя на весь підрозділ у нас було десь 60 автоматів Калашникова. Далі хлопці були хто з ножами, хто із саперними лопатками, хто з власною мисливською зброєю. Але перед штурмом Металіста приїхала ціла вантажівка з автоматичною зброєю, і нам її видали. І вже штурм відбувався добре озброєним підрозділом.

ВІЙНА

— Ви були свідком початку війни. Чи могла Україна її уникнути і в більш цивілізований спосіб відірватись від Росії?
— Думаю, що ні. Зовсім уникнути протистояння з Росією було неможливо. Треба було просто готуватись. Але жоден із президентів цього не робив.
— Часто сниться війна?
— Війна тримає десь до трьох років. У снах, спогадах, частому спілкуванні із побратимами. Треба виходити з цього стану. Для мене найкращий спосіб — ​бувати на передовій, відвозити хлопцям «гостинці».

Біографічна довідка.

Ігор Лапін народився 28 травня 1969 року в Іваничах. За спеціальністю — ​військовий педагог, соціальний психолог. Старший лейтенант Військово-повітряних сил України, служив на військовому аеродромі «Луцьк», нещодавно отримав звання капітана. У 1996 році звільнився зі Збройних сил за станом здоров’я. У 1997-му закінчив факультет правознавства Львівського державного університету імені Івана Франка, працював адвокатом. Активний учасник Революції гідності, доброволець батальйону «Айдар» (командир другої роти «Захід»). Позивний — ​Зола. За його участі звільнено 8 населених пунктів у Луганській області. Штурмовий підрозділ Золи під час операції біля Вергунського роз’їзду знищив спецпідрозділ боротьби з тероризмом Російської Федерації «Гюрза» (старший групи з позивним Грозний). Із 2014 року — ​народний депутат України (фракція «Народного фронту»).

Підготував 
Василь РОГУЦЬКИЙ.