Куди поселитися атовцю?

Коли місцевий колгосп розпався, будинок забрала у власність сільська рада. Спершу споруду, відремонтовану капітально наприкінці 1990–х, депутати збиралися продати, але у 2015–му, коли зі Сходу почали повертатися перші бійці, плани на неї змінили.

— Маємо 23 учасники АТО, — ​розповідає симонівський сільський голова Ніна Ткачук. — ​У 2015 році вони почали писати заяви на отримання земельних ділянок у Симонові, проте, оскільки ми не мали генерального плану території, надавати землю не могли. А п’ятеро з них потребували покращення житлових умов. З депутатами на сесії порадилися і вирішили, що було б непогано віддати їм під квартири приміщення колишньої бібліотеки. Вона має понад 400 кв. м площі, тобто кожному бійцю дісталась би квартира по 80–90 «квадратів». Ми почали виробляти документи, але передати їм будинок досі не змогли. Бо відповідно до законодавства реконструювати його у житловий повинні за бюджетні кошти. А сума — ​непідйомна для сільського бюджету. За підрахунками, на те, щоб переобладнати споруду, потрібно 5,2 млн грн. З районного бюджету готові виділити 200 тис. грн, якщо буде фінансування з обласного, ми можемо надати 100 тис. грн із сільського. Решту ж суми, сподіваємося, вдасться отримати від області. Ми вже написали всі потрібні звернення до обласних депутатів та Рівненської ОДА. Будівля у гарному стані, але якщо вона і далі простоюватиме, то швидко зруйнується. Одна стіна від затікання води вже почала покриватися грибком.

— Четверо атовців, яким хочуть виділити квартири у приміщенні бібліотеки, — розповідає пані Ткачук, — нині тісняться з рідними. У багатьох — ​по кілька дітей, а мусять ділити будинок із батьками та одруженими сестрами чи братами. Проте найбільше радів можливості отримати власне житло Руслан Євчук. Боєць із мамою винаймав хату в селі і до новосілля… так і не дожив. Через рік після того, як повернувся з АТО, помер.

Найбільше радів можливості отримати власне житло Руслан Євчук. Боєць із мамою винаймав хату в селі і до новосілля… так і не дожив.

— Мама Руслана має ІІ групу інвалідності, — ​каже сільський голова. — ​Коли прийшли до будівлі дивитися, де чия квартира може бути, Руслан сказав, що йому байдуже, який куток. Головне — ​щоб на першому поверсі, аби мамі було зручно. Після його смерті ми вирішили залишити право на житло за його мамою. Куди ж їй подітися після втрати сина?

Генеральний план у Симонові вже виготовили, ще затвердять його на містобудівній раді і видаватимуть земельні ділянки бійцям. А ось коли вдасться виділити обіцяне житло, невідомо. Депутат обласної ради від округу Павло Кравчук подав паралельно свій депутатський запит щодо реконструкції бібліотеки, його розглянуть на сесії 18 травня. Втім, зазначає народний обранець, справа далеко не у грошах.

— Навіть для обласного бюджету 5 млн грн — ​немала сума, тож чи виділять її, хто зна. Але ж річ у тім, що бійці готові самотужки вкласти кошти у ремонт приміщення — ​була б можливість, а законодавство її не дає, — ​зазначає пан Кравчук. — ​Потрібно напрацювати механізм, аби можна було передавати атовцям такі будинки. Хлопцям потрібне житло, купити всім квартири не вдасться, а натомість у селах, містах ми маємо немало будівель, які перебувають у комунальній власності і які ніхто не використовує. Їх можна було б віддати хлопцям, аби вони самі їх переробляли. Це могло б частково вирішити проблему із нестачею житла.