Празник. Неймовірна історія
Поки були живі бабуся і дід, я на Івана Купала все їздила до них на празник, бо церква в селі — Різдва Івана Хрестителя. Бабуня наготовляла всього, любила вона вгостити родину чи й випадкову людину, ніхто і в нелегкі повоєнні роки від неї голодним не йшов, навіть якщо доводилося ділитися останньою картоплиною. А то ж празник…
А то якось років зо два тому те Івана припало на глибокі будні, я закрутилася на роботі, воно і їхати вже не було до кого, хіба на могилки, та й не поїхала я.
Приходжу надвечір додому, сидять мої діти якісь мовчазні…
Пташечка поклала їй у долоньку два шматочки хлібчика — і полетіла.
… Прилетіла пташка, постукала в шибку — раз, удруге. Донечці дивно було, що нічого вона не боїться і так наполегливо стукає… Не зразу, але наважилася дитина відчинити їй віконце. Пташечка поклала їй у долоньку два шматочки хлібчика — і полетіла.
І я зрозуміла, що, попри відстані між світами, бабуся знайшла спосіб пригостити нас на празник…
Р. S. Маєте власні неймовірні історії — поділіться із читачами «Цікавої газети на вихідні» (43 025, Луцьк, просп. Волі, 13 чи [email protected]).
Наталка МУРАХЕВИЧ
