Зачувши, як він говорить по–нашому, бабусі спочатку хрестилися, а тепер – ​підспівують! (Відео)

Серед наших співвітчизників, на жаль, трапляються такі, хто впродовж десятиліть не може знайти в собі чи то сил, чи то бажання опанувати українську. Яскравим прикладом такого типажу був одіозний екс–прем’єр Микола Азаров. Навіть допхавшись до однієї з найвищих посад у державі, цей «діяч» не здатен був зв’язати й двох слів державною мовою, не припустившись при цьому щонайменше трьох огріхів. Але годі про тих жалюгідних колишніх «кровосісів»!

На щастя, серед нас не бракує значно приємніших людей, які у стислі терміни прекрасно опановують «солов’їно–калинову» — ​навіть попри те, що ще зовсім недавно вона була для них абсолютно чужою і невідомою мовою! Нігерієць Леонардо Ободоеке приїхав з Африки до Тернополя у 2012–му, сподіваючись вивчитися на хірурга. А за два роки Україна вже шаленіла від його україномовного співу на «Голосі країни»!

Нігерія — держава у Західній Африці з найчисленнішим на континенті населенням (близько 200 мільйонів людей!) та найпотужнішою економікою. У найбільшому ж місті країни (і столиці Нігерії до 1991 року) Лагосі нині проживає до 16 мільйонів осіб. До прикладу, у Києві, Харкові, Дніпрі та Львові, разом узятих, — ​удвічі менше!

Проте юному нігерійцю Леонардо Ободоеке у тому приголомшливому мегаполісі ну ніяк не сиділося!

Підручники з медицини у житті хлопця мусили дещо поступитися місцем творам класиків української літератури.

Батько — ​поважний ін­женер, мати — ​успішна бізнесвумен, а молодший син… вирішив учитися на лікаря–хірурга! Воно б, звісно, і нічого — ​якби не за багато тисяч кілометрів від рідного дому, в місті, назву якого деякі члени родини Ободоеке досі вимовляють по складах: Тер–но–піль…

Опинившись на Галичині, Леонардо першим ділом… поміняв нігерійські найри на українські гривні й узявся розглядати портрети на чудернацьких, як для хлопця з Африки, банкнотах. А довідавшись від сусіда по кімнаті в університетському гуртожитку, що Тарас Шевченко, Іван Франко та Леся Українка — ​це великі українські письменники, Леонардо прожогом чкурнув до бібліотеки…

Відтоді підручники з медицини у житті хлопця мусили дещо поступитися місцем творам класиків української літератури. Ну а з такими достойними «вчителями» юний африканець так защебетав солов’їною, що деякі бабусі у тернопільських тролейбусах, зачувши Леонардо, навіть хрестилися! Бо де ж це бачено: хлопець явно не тутешній — а як по–нашому шпарить!

Ну а невдовзі нігерійський юнак ще й заспівав! Любительські ролики стрімко ставали популярними. Тож невдовзі Леонардо зважився взяти участь у конкурсі співочих талантів «Голос країни».

Святослав Вакарчук розвернувся на своєму суддівському кріслі на перших же рядках композиції «Океану Ельзи» «Така, як ти». Хоча згодом і пояснив, що зробив це виключно тому, що впізнав голос конкурсанта (мовляв, цього разу той співав набагато гірше, ніж уміє). Водночас маститий співак зізнався, що мріяв про появу Ободоеке в проекті, і стверджував, що це саме той випадок, коли його не дратує виконання його ж пісень іншими людьми.

Ну а публіка була просто в захваті! Зачувши ж «Мене звати Леонардо. Я з файного міста Тернопіль!», глядачі ладні були підхопити колоритного парубка на руки!

Після завершення проекту Вакарчук погоджується продюсувати Ободоеке, згодом той бере псевдонім Leo Mantis.

До речі, нігерійська родина Леонардо попервах була в глибокому шоці, коли дізналася, що їхній син та брат — замість наполегливо опановувати мистецтво лікування фурункулів та видалення апендиксів — узявся… співати! І не лише у ванній (бо таке з ним траплялося й у рідному Лагосі)!

А що вже тішилися і тішаться аборигенні українці та українки! До вподоби їм поява у своїх лавах такого колоритного та голосистого молодого козака (останні взагалі шаленіють від його низького й водночас приємного голосу!).

Тим часом прекрасна українська Леонардо Ободоеке ще раз доводить: головною умовою у цій справі є аж ніяк не народження десь на Полтавщині, наявність глибокого українського етнічного коріння чи «всотування» фонетичних тонкощів мови «з молоком матері». Головне — таки бажання! І якби воно було — то й навіть Азаров «затьохкав би солов’їною»!