Заборонений плід - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.75 € 31.49
Заборонений плід

Фото YouTube.com.

Заборонений плід

– Уяви, витяг із гаманця 50 гривень і спустив на солодощі! – Та не переживай! У 8 років і в мене такий грішок був. Бачиш, зараз «за свої» живу. – Дав би Бог, щоб минулося. Поговорили. Пообіцяв. Та знаєш, як противно на душі...

Ця випадково почута розмова двох незнайомих жінок простимулювала мене поміркувати про крадіжки у дитячому віці. «Збір інформації» серед друзів засвідчив: що багато хто у дитинстві цупив гроші чи якісь гарні речі. Найпоширеніший метод – витягувати копійки зі скарбнички. Добре пам’ятаю, що до певного моменту це здавалося веселою пригодою. Та час «ікс» – викриття – розставив усі крапки над «і», давши сумлінню стільки роботи, що більше таких пригод не хотілося. Настав день, коли вже я була в ролі судді, дуже непростій для мами, яка хотіла би тільки пишатися своїми дітьми. Факт крадіжки сприймається спочатку як катастрофа, але вивчення статистики демонструє, що діти різного віку зважуються на злодійство доволі часто. Чому їх тягне до чужого і як правильно реагувати на такі вчинки?

Очевидно, крадіжки у 8 років і в 15 дуже різні, бо різниться рівень самосвідомості. (Не будемо зачіпати дітей, які крадуть хронічно, – без психолога не обійтися. Облишмо і зовсім маленьких, які тільки засвоюють поняття «чуже».) Якось прочитала роздуми американського підлітка, який цупив шоколадки у супермаркеті: хлопець писав, що в такому віці красти просто обов’язково(!), і кожен, хто себе поважає, робить таке, щоб перевірити мужність, багато його однокласників таким займалися... Такий–то вид спорту. Цей тип привласнення чужого (крадіжка престижу) – інший, відмінний від того, коли людина бере те, що їй не належить, бо не має за що купити їсти, або коли їй дуже–дуже чогось хочеться. Ось це останнє – коли дуже чогось закортіло і мушу це мати – це типовий «дитячий» підхід.

Головне – дитина, яка вкрала, має зрозуміти: її вчинок для вас неприйнятний, але тільки вчинок – до неї самої мама з татом ставляться добре, готові підтримати її у непростій ситуації.

Дошкільний вік й іноді навіть початковий шкільний – це період, коли «хочу» і «не можна» ще шукають свою точку перетину. У 4–6 років дитина розуміє, що чуже, але не вміє стримуватися. У цьому віці вони живуть «тут і зараз» – не вміють прогнозувати й у них слабко розвинений довільний контроль. Старші здебільшого беруть чуже, щоб привабити чиюсь увагу, аби зробити комусь значимому подарунок або щоб помститися.

Як реагувати? Точно не репетувати. Допоможе розуміння, що ваша дитина не одна так оступилася (тисячі і були до неї, і будуть після неї). Психіка її ще формується, вона ще вчиться боротися зі спокусами, часто не повністю усвідомлює, що це не гра «Хто не попався – той виграв». Тож фахові психологи радять спокійно поговорити з дитиною. Усе–таки засвоєння понять своє–чуже відбувається завдяки спілкуванню з дорослими. Татам і мамам варто також з’ясовувати обставини появи чужих речей у домі: можливо, дитина обміняла якусь річ (якщо це щось зі спільного користування або ж мамине чи братове – пояснювати про приватну власність), можливо, взяла іграшку, про яку давно мріє. Чому взяла, чи розуміє, що так не можна, а давай–но уявимо, як почувається господар іграшки (шукає її, вона ж йому теж дорога) – це запитання, які психологи Галина Широкова і Олена Жадько радять поставити дитині, щоб та, міркуючи над цим, уявляла, ставила себе на місце іншого – розвивала свій життєвий досвід і утверджувалася в думці, що красти – дуже погано.

Якось один дуже поважний чоловік розповів мені спогад про свою крадіжку в дитинстві. Хлопчиком він поласився на сусідський виноград. Батько застав його зненацька з тим виноградом удома. На запитання тата малий відповів, що взяв фрукти у сусідів. Батько одразу розвіяв підміну слів: «Якщо тобі не давали, то не взяв – а вкрав!» З малим за руку і з виноградом він пішов просто до сусідів. «Я привів вам злодія», – ці татові слова і страшенний сором малий Євгенко запам’ятав назавше. Очевидно, це дієвий метод і жорсткий. Тати і мами карають залежно від своєї вдачі і настрою. Однак не обов’язково бути радикальним і піддаватися настрою. Психологи відраджують казати «ти — злодій», пророчити кримінальне майбутнє, вживати фрази «мені за тебе соромно», «мій син (дочка) такого не міг зробити», тобто добиватися, щоби дитині було ще гірше. Якщо вона зробить щось іще погане, не пов’язане з крадіжкою, – не згадуйте про той огріх! І не звинувачуйте у злодійстві, якщо не впевнені. Несправедливість від дорослих – велике зло. Пояснюють: якщо влаштуєте велике судилище – у майбутньому дитина буде все приховувати. Головне – дитина, яка вкрала, має зрозуміти: її вчинок для вас неприйнятний, але тільки вчинок – до неї самої мама з татом ставляться добре, готові підтримати її у непростій ситуації.

Наостанок про профілактику: не додавайте дитині спокус вкрасти (не кладіть гроші і прикраси у доступному місці), давайте їй регулярно кишенькові гроші, підлітку намагайтеся купувати необхідне (або разом із ним плануйте покупку).

Маєте що сказати з цієї чи інших тем, – як завше, пропоную скористатися редакційною адресою або ж моєю електронкою okovalenko74@gmail.com.