У селі поштарка – ​спеціаліст широкого профілю: і продавець, і психотерапевт, і консультант... - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.09 € 30.69
У селі поштарка – ​спеціаліст широкого профілю: і продавець, і психотерапевт, і консультант...

Сьогодні в сумках нема «супутніх» товарів, тож легше і листоноші, й велосипеду.

Фото Олександра ПІЛЮКА.

У селі поштарка – ​спеціаліст широкого профілю: і продавець, і психотерапевт, і консультант...

Зранку в четвер у Поворському відділенні поштового зв’язку, що на Ковельщині, всіх працівниць застали на робочих місцях: цього дня виходить найбільше газет і їх намагаються якнайшвидше доставити передплатникам. Аби зрозуміти, як ведеться жінкам–листоношам, напрошуємося у помічники

«Усе має бути точно, як у бухгалтера…»

Процес сортування друкованих видань, як виявилося, справа доволі марудна. Їх надходить понад 40 найменувань. Усе треба перелічити, записати у товстий зошит, який називається «ходовиком», простежити, аби співпала кількість примірників і кожен з них потрапив до свого читача. Поштарський «гросбух» — ​рукописний носій інформації, який свідчить, що смаки у жителів Поворська дуже різноманітні, комусь подобаються серйозні газети, а хтось полюбляє «рецепти» на різні випадки життя.

— Я сама зараз одержую лише «Сімейного порадника», бо читати великі аналітичні статті нема часу. А однією з найвірніших передплатників «Волині» є наша односельчанка Галина Кіндратівна Корніюк, заслужений лікар України, педіатр, нині вже пенсіонерка. І Надія Яківна Матящук — ​цієї газети прихильниця, весь комплект ваших видань виписує. Та й колишня листоноша Надія Володимирівна Бондарчук, їй двічі пощастило призи від «Волині» виграти, — ​розповідає, зосереджено розкладаючи газети, Світлана Кухарук, яка працює тут три роки.

На запитання, чи подобається їй робота, киває на сусідній стіл: «Якби погано було, то рідну сестру не привела б, щоб підмінила листоношу, яка нині у відпустці».

У Поворську працівники поштового відділення досвідчені. Валентина Омелюк 18 років трудиться, Оксана Книшук –10. А прикладом відданості професії для них є начальник відділення Світлана Мультон, яка після закінчення Київського коледжу зв’язку не шукала легшого хліба, а душею приросла до села, до людей.

Навіть коли чоловік після аварії в лікарні лежав, графіка не порушувала. Ніхто не повинен страждати від того, що в тебе якісь проблеми чи біда.

Відвідувачі потребують найрізноманітніших фінансових послуг, то ж начальниця — ​і банкір, і касир, і бухгалтер в одній особі. Звернула увагу, що молоді жителі села розраховуються за комунальні послуги переважно карткою, літнім іноді складно розібратися з платежами, їм потрібна допомога. А отже, необхідно бути «в курсі», як нараховуються субсидії, які є види пільг, допомог тощо. Робота з грішми відповідальна, але потрібно не тільки вміти їх рахувати, а й встигати одночасно давати роз’яснення, консультувати з різних питань.

— Звикла працювати в такому режимі. Якби мали комп’ютер, проплати б ішли швидше. Колись у селі була ощадкаса, то жителі звикли на місці одержувати такі послуги, — ​каже Світлана Василівна Мультон, приймаючи черговий переказ.

Її тезка — ​листоноша Світлана Василівна — ​тим часом уже дала лад газетам, вони акуратно складені у великій сумці. Думаю, приблизно до 10 кілограмів затягне. «Це для нас — ​не вага, — ​сміються жінки. — ​Ми торбами, що важать пів центнера, можемо велосипеди нав’ючити». Одночасно з періодикою вони, як і скрізь, возять людям різні товари. Можливо, через те, що місяць добігав кінця, а чи з нагоди нашого приїзду спробувати себе у ролі продавця не вийшло. І пенсій виплачувати не довелося. Виконували класичні функції листоноші — ​розносили листи і газети.

«Добре все вміти робити…»

— Почнемо з тих вулиць, де асфальт, бо шкода вашого взуття, — ​каже Світлана Василівна, прилаштовуючи сумку на велосипед.

Газети можна не заносити в будинок, на парканах як не поштові скриньки, то пластикові пляшки з–під мінералки з обрізаними «горлами», в яких паперові видання не розмокнуть від дощу. Інша справа — ​листи, але їх всього декілька, судячи з написів на конвертах, всі «казенного» походження: з якихось організацій чи установ. Приватних послань тепер ніхто не пише.

Світлана Кухарук працює на 0,6 оклада, каже, що повної «ставки» нема ні в кого. «Чистими» отримує за місяць 2500 гривень. Цікавлюся, чи багато набігає за реалізацію супутніх товарів? Виявляється, якщо продаси їх на 3 тисячі, то одержиш винагороду у 60 гривень. Дівчата стараються, біда тільки, що сумки не витримують, рвуться.

— Приходиш до стареньких самотніх людей, а вони радіють, що хтось у їхні двері постукав. Задоволені, коли їм до хати принесеш мила, цукерок, печива чи круп. А ще — ​хочуть поговорити, розпитують про сільські новини, своє щось розповідають. Часом і поспішаєш, а треба вислухати, — ​ділиться секретами професійної майстерності пані Світлана.

Листоноша, за її словами, мусить бути і продавцем, і психотерапевтом, і консультантом. Дорогою цікавлюся в перехожих, чи вчасно в селі доставляють газети. Скарг не почула. А жінка мою недовіру сприйняла ледь не з образою:

— Як привезуть періодику, я того ж дня мушу рознести. Навіть коли чоловік після аварії в лікарні лежав, графіка не порушувала. Ніхто не повинен страждати від того, що в тебе якісь проблеми чи біда…

Минаємо обійстя свекрухи Світлани Василівни, через кілька десятків метрів — ​і її дім. Будинок колись належав дідусеві, до якого щоліта приїжджала з Ковеля на канікули. Дід Петро вчив онуків і коня запрягати, і за плугом ходити, й сіно косити. І хлопці, й дівчата не байдикували, хіба увечері могли відпроситися до клубу. Там, на танцях, і зародилося їхнє із сусідським Степаном кохання. У 18 років Світлана вийшла заміж. Майже стільки ж літ і є жителькою Поворська. Вже й діти підросли, син — ​восьмикласник, дочка — ​студентка коледжу в Рівному.

— І я в сусідньому обласному центрі навчалася. За спеціальністю — ​реабілітолог. Трохи працювала у місцевій тублікарні, але скоротили. Знайти роботу в селі тяжко, а за фахом — ​взагалі нереально. Тому й пішла на пошту. Сподобалося, і графік влаштовував. Тримали раніше корову, була можливість вдома різну живність доглянути. Зараз у чоловіка нема здоров’я, тож довелося хазяйство звести. Але роботи в селі завжди вистачає. Зимою дров треба нарубати, грубки натопити, — ​розказує дорогою Світлана Василівна. — ​На мою думку, жінка все повинна вміти робити, бо у житті може скластися по–різному.

Не почули ми від сільської листоноші нарікань на труднощі, хоча праця поштовиків нелегка, вимагає різнобічних умінь і талантів, випробовує чималими фізичними навантаженнями. Не скаржились на долю й подруги Світлани Кухарук: привітні, веселі, красиві жінки, які йдуть до людей з радістю.

Галина СВІТЛІКОВСЬКА.

Начальник відділення Світлана Мультон зустрічає відвідувачів привітною посмішкою.
Начальник відділення Світлана Мультон зустрічає відвідувачів привітною посмішкою.

 

Світлана Кухарук рознести газети односельчанам намагається якнайшвидше.
Світлана Кухарук рознести газети односельчанам намагається якнайшвидше.

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.