«Не штовхайте музи на базар»: свято театру через призму карантинних обмежень - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.76 € 29.17
«Не штовхайте музи на базар»: свято театру через призму карантинних обмежень

Епізод із драми «Безталанна» – одна з багатьох демонстрацій,  що життя і театр споріднені.

Фото teatr.volyn.

«Не штовхайте музи на базар»: свято театру через призму карантинних обмежень

27 березня відзначали Всесвітній день театру. Свято для всіх, хто розуміє цінність і глибину сценічного мистецтва. Ця дата є прекрасною нагодою знайти теплі слова для всіх: від режисерів, акторів і декораторів до білетерів. Тож щиро вітаємо усіх, хто любить і шанує сцену, яку цілком справедливо порівнюють із життєвою

Безпосередніх привітань цього року було обмаль через карантин, зумовлений пандемією коронавірусу. Між тим у Волинському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка на 27 березня планували ще й особливі заходи, бо збиралися урочисто святкувати 80-річчя, що припало на 29 лютого. В дійсності театрали вітали одне одного телефоном та через соцмережі. Одночасно обговорювали новини про підступну хворобу та наміри українського уряду зменшити видатки на культуру. Про це розповіли в ході бліц-опитування газети «Волинь»

Ми поцікавилися, що тішить і бентежить театралів у день професійного свята.

 

 Михайло ІЛЛЯШЕНКО, головний режисер Волинського академічного обласного українського муздрамтеатру імені Т. Г. Шевченка, заслужений діяч мистецтв

— Ми гарно підійшли до цієї дати: виконали все заплановане, здійснили постановки, які хотіли. Працювали з великим оптимізмом. Цього дня мало би бути гарне святкування «нашого» 80-ліття. От тільки та болячка (коронавірусна інфекція. — ​Ред.) перекреслила нам усе. В Україні зараз ситуація не виглядає такою поганою, але, як буде, — ​не знаю. Бо ж і після завершення карантину ще якийсь час люди боятимуться йти до театру. Непокоюся щодо намірів Кабміну зменшити видатки на культуру. При такій тенденції перший рік ще якось протримаємося. Ми ще ж самі заробляємо. Постановки не такі крупні робитимемо… Але якщо так буде надалі, потроху театри  згасатимуть. Працюватиме належно національний театр у Києві, а в нас згасатиме… Коли якийсь колапс у державі, то завжди лячно, бо одразу переглядають видатки на освіту й культуру.

Коли якийсь колапс у державі, то завжди лячно, бо одразу переглядають видатки на освіту й культуру.

…Усе ж тепер ми можемо пишатися, що зберегли свій колектив. Маємо прекрасну молодь! Готується в училищі нова група студентів для поповнення трупи театру. Люди у нас працьовиті, хороші. Приємно, що наш театр люблять на Волині, й ми відповідаємо взаємністю та ніби й не пасемо задніх в Україні. Так мені здається.

 

 

 Людмила ПРИХОДЬКО, народна артистка України

— Мене дуже бентежить, що та хвороба навалилася на нашу планету, на наш край. Багато що перекреслила. Зокрема, ми, театрали, мали дуже великі плани. Збиралися святкувати 80-ліття нашого теат­ру! Я вже 55 років на цій сцені, і цей день для мене святий. Недарма весь світ його відзначає! Маю приємні спогади. Та й тепер ми так успішно почали рік, дуже гарні дитячі вистави, на концертах були переповнені зали. Все складалося, щоб було весело. Тепер же не знаємо, коли ви­йдемо з хати. Ліна Костенко казала: «І все на світі треба пережити, І кожен фініш це, по суті, старт»… «На жаль, від нас нічого не залежить» — ​за її ж словами. Але прикро, що забирають гроші у культури. Недалекоглядне керівництво це придумало. І так 8 чоловіків-акторів пішли від нас на заробітки. Було дуже складно, і ще обрізати… Неймовірно влучні рядки у Надії Гуменюк про це: «Не штовхайте музи на базар. Музи — ​крила грішної планети». А нас штовхають...

 

 

 Світлана ОРГАНІСТА, заслужена артистка України

— Я дуже тішуся, що свого часу обрала професію актриси, що зіграла стільки ролей. Радію, що багато років незмінно працюю в одному театрі. Волинський театр для мене — ​як єдине кохання. Мені приємно усвідомлювати, що багатьом я допомогла обрати акторську професію, готувала до вступу (і в театрі-студії «Коло Лесі»). А ще ж навчаю студентів у коледжі культури й мистецтв. Тішить, що маю ідеї, плани, перспективи: недавно здобула ще й професію режисера. Зараз працюю над виставою «Фрекен Жулі» за п’єсою шведа Августа Стрінберга. Але дуже турбує ось ця ситуація з карантином, що поставила під загрозу економіку країни, зокрема й театру. Ми ж представляємо частину мистецтва, яка потребує глядача, масовості… Сезон мав би бути в розпалі, а все призупинилося, хоч і квитки розкуплені. Невідомо, що буде далі, бо ж може так статися, що люди муситимуть обирати між хлібом і театром. А театр — ​це ж духовна організація! Раз він існує стільки часу незалежно від нових технологій, значить, він необхідний людям. Театр ставить запитання, закликає співпереживати, змушує думати. Дуже турбує, що в державі мають намір зменшити кошти на культуру. Хочуть забрати у тих, які й так завжди обділені. Звісно, проблема зараз із пандемією дуже велика, але це не той шлях. Я, коли побачила пропозицію уряду про перегляд фінансування, втратила сон. Йде до розвалу театрів, і від цього програє і нація, і держава, і люди зокрема. Зараз же кожен квиток дотується державою. Якби повноцінно оплачувати його, то мав би коштувати в середньому 300–500 гривень (і більше) залежно від складності. Наприклад, середньостатистичний американець, нормально заробляючи, може відвідати театр раз на кілька місяців. …Тож шкода, що таке дуже гарне свято ми змушені відзначати з тривожними думками.

 

 

 Данило ПОШТАРУК, директор — художній керівник Волинського обласного театру ляльок, заслужений діяч мистецтв України та Польщі

— Хвилююся за ту ситуацію, що склалася в усьому світі. Сподіваюся на те, що наш люд легше те переживе. А тішуся я завше тим, що театр живе! Він вічний. Говорили, що при народженні нових видів мистецтва театр помре. Телебачення, кіно, інтернет з’являлися — ​казали: «Все! Театру не стане». А він живе! Бо то живе мистецтво. Я тим і щасливий, що й після нас так буде, як би не намагалися його підточувати. (От зараз, бачите, така ситуація, що десь треба гроші взяти. Беруть у культури. Завжди театри були в такому становищі, що мусили від них щось відскубнути, ще урвати). Але живе ж Слово, яке актор несе глядачеві зі сцени. Воно завжди буде затребуване! Думаю, що мине той карантин і ми знову вийдемо на сцену та будемо з глядачем.

 

 

 Дарина ГРЕБЕНКО, актриса-початківка, вокалістка

— 27 березня для мене завжди було святом нарівні з найбільшими. У мене мама — актриса (Дарина — ​донька Світлани Органістої. — ​Ред.), тому я завжди у цей день була в театрі, дивилася концерти, брала в них участь, співала, вітала акторів і мріяла, що теж там працюватиму. Правда, так склалося, що я закінчила факультет романо-германської філології, вивчала поглиблено англійську, але від театру не відмовилася. З минулого року я вже виступаю у масових сценах, ще раніше була сценаристом театральних ранків для дітей (постановки «Чарлі і шоколадна фабрика», «Ліга святотворців», інші). Також беру активну участь у концертах: музика є моєю пристрастю. Тепер працюю над своєю першою серйозною роллю у драм­театрі. Дуже хвилююся.

На карантині дивлюся вистави іноземних театрів онлайн. Звичайно, цікаво оцінити, куди вже Європа дійшла. Для мене ідеальною формою є мюзикл, бо можна поєднати різні таланти людей. Скільки б не досягали у розвитку театру, завжди можна зробити більше, і цим він прекрасний. Сподіваюся, що в подальшому будуть і приватні, й державні такі установи. Чим більше культури — ​тим більше шансів, що наступні покоління збудують кращу державу, бо думаю, що політика і культура дуже тісно пов’язані.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.