Вчорашній світ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.67 € 31.37
Вчорашній світ

Тепер із ностальгією згадуємо вчорашній світ, який ми втратили.

Фото з відкритих джерел

Вчорашній світ

Кожний ранок життя у новій реальності розпочинається зі стрічки новин. Не полишає якесь незбагненне, але постійне відчуття тривоги. Його не можна нічим витравити. Відразу хочеться дізнатися, як пережила Україна ще одну ніч карантину. А події на фронті взагалі відійшли на другий план. Якось забуваємо про війну на Сході й наших захисників, котрі боронять рідну землю від вірусу «руского міра»

Якщо переживемо цю заразу, то внукам будемо переповідати про тривожну весну 2020 року. Так само, як нині згадую радіаційний квітень–травень 1986–го, який довелося провести у столиці. Я тоді навчався на першому курсі Київського університету й працював двірником 12–го гуртожитку у студмістечку на вулиці Ломоносова. Зранку підмітав територію, підстригав кущі — без будь–яких засобів захисту! Вдень їхав  на  пари, а  потім  із  однокурсниками  ходили  гуляти  на  дніпровські  кручі.  Загалом весело й безтурботно проводили дозвілля, навіть не задумувалися про невидиму, але цілком реальну небезпеку, лише підсміювалися над тими, хто лякав нас радіацією…

Нині ситуація значно складніша, бо епідемія накрила весь світ і косить багатих та бідних. Як з’ясувалося, всі справді стали рівними перед Богом. Дехто навіть зловтішається, що не врятують олігархів їхні яхти та вертольоти, охорона й величезні шестиметрові паркани. Думаю, мільйонери бояться ще більше за нас. Сумно визнавати, але починають збуватися найпохмуріші літературні та кіношні антиутопії. У цих творах людство або вимирає від якоїсь страшної хвороби, або згорає від ядерного протистояння…

Ми поступово звикаємо жити в умовах  карантину, який тільки  набирає  обертів.  Уже  дуже  хочеться,  щоб  все  це  швидко  закінчилося, ніби  страшний  сон, коли з усіх сил намагаєшся,  але  не  можеш  прокинутися.

Ми поступово звикаємо жити в умовах  карантину, який тільки  набирає  обертів.  Уже  дуже  хочеться,  щоб  все  це  швидко  закінчилося, ніби  страшний  сон, коли з усіх сил намагаєшся,  але  не  можеш  прокинутися.

Тепер із ностальгією згадуємо вчорашній світ, який ми втратили. Не знаю, тимчасово чи назавжди. Як колись можна було спокійно їздити на роботу. Дорогою на зупинку я встигав привітатися за руку із добрим десятком знайомих. Вони також поспішали у школу чи лікарню. У переповненій маршрутці майже кожного ранку чув нові анекдотичні сюжети для сторінки «Доброго дня вам, люди!». Дуже цікаві персонажі їздили у сільських маршрутках до обласного центру. В обідню перерву можна було без маски й гумових рукавичок вирушити у супермаркет, щоб купити продуктів. А ввечері побувати на прем’єрі нового українського фільму й відпочити у розважальному центрі.

У вчорашньому світі ми не обробляли руки антисептиком кожні 15 хвилин і не дотримувалися у громадських місцях дистанції 2–3 метри. Думаю, у майбутньому це може стати безумовним рефлексом.

У нинішніх обставинах небезпечний не лише вірус, а й неперевірені чутки, які породжують паніку. Нас із вами намагаються натравити одне на одного, посіяти поміж людей злобу й недовіру. Чого варта інформаційна кампанія, спрямована проти наших арбайтерів. Я нічого не хочу говорити про туристів, які десь там на островах волають про допомогу. Ці люди самі створили собі проблеми за власні гроші. Хочу захистити тих чоловіків і жінок, котрі подалися на заробітки в Європу, а тепер повертаються на батьківщину. Я колись був у їхній шкурі й добре знаю, як важко заробити 500 чи 1000 євро. А нині їх намагаються зробити головними ворогами й перекласти на плечі цих роботяг усю провину за катастрофічну ситуацію з медициною та економікою.

Тому ми повинні усвідомити: вчорашній світ залишився у минулому. Ніхто не знає, чим це все закінчиться, але вже ніколи не буде так, як колись…


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.