Навіть не написала «прощай»… - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.44 € 33.85
Навіть не написала «прощай»…

«Любов для мене — ​знайдений безцінний скарб, для тебе — ​згублена підкова. Але її ти не шукай…»

Фото pinterest.com.

Навіть не написала «прощай»…

Суворі, без емоцій обличчя, порожні погляди. Люди–манекени… Повільно рухаються довкола. Що за мара? Не встиг задрімати, а тут таке… Сергій ковтнув холодної кави. Ковзнув поглядом по білому аркуші паперу. Друга ночі. Невимкнуте світло. Він повинен написати Ладі. Але нічого не спадало на думку

Почати листа традиційним «привіт»? Лада, його заборонене кохання, гарна жінка з древнім ім’ям, не любила буденності. Її послання скидалися на школярські записки. «Поспішаю. Отримала чудову роль. Ти пам’ятаєш, скільки часу ми знайомі? Сім років! Щасливе число… Па!».

Записки Лада віддавала під час їхніх таємних зустрічей. Це була така гра. Сергій був ладний цілувати ці клаптики–послання. Останній лист від Лади не був схожий на попередні. «Ступаю по спогадах, наче по ножах. Боюся зізнатися, що наші стосунки були бутафорними. Короткі зустрічі, які тривали довгі роки, були для мене найкращою і найгіршою роллю, яку довелося грати. Хоча ні… Я не грала. Я терпляче чекала, коли на сцену вийдеш ти, аби удвох… Отож твій вихід. Ти повинен сказати єдине слово: «так» або «ні».

На Сергія знову найшла дрімота. Порожня сцена регоче дощатими зубами. У великому залі, крім нього, жодної душі. «Я — ​доля! Крок ступи мені навстріч. Не бійся осуду людського, протиріч… Я шанс даю!..» Ладин голос. З якої це вистави?

Розплющив очі. «З якої вистави? Я ж не бачив, як Лада грає. А про неї кажуть: чудова актриса, заради такої…».

Заради Лади Сергій хотів зірватися з насидженого місця. Хай казна–що думає тесть. А дружина… Їй потрібний його «фасад» і впевненість, що «волочитися за спідницями не буде, бо тато цього не подарує». Лариса любила виходити з чоловіком у світ, імітувати щасливе подружнє життя. Насправді ж між ними — ​жодних почуттів.

Сергієві, вродливому хлопцеві з простої родини, не довелося довго зачаровувати Ларису. Найперше хотів сподобатися її підприємливому батькові і майбутній тещі. Лариса, донька–одиначка, була… ніяка. Про таких кажуть: невродлива. А знаючи ще й характер її батька, кавалери просити Ларисиної руки у чергу не вишиковувалися. Сергій хотів бути багатим. Йому набридло слухати, як матір пиляла батька за мізерні зарплати, стару пожовклу ванну, за жуків, які догризають картоплю на дачі…

На фірму Ларисиного батька влаштувався після університету. Вперше побачив дівчину на корпоративній вечірці. Подумати не міг, що вона — ​шефова донька. Радше невдаха, яку взяли із жалю на посаду «старшої, куди пошлють».

— Мала б я таких батьків, не виглядала б, як опудало, — ​перешіптувалися офісні красуні. — ​Скільки шмоток брендових має, а одягнутися не вміє.

— Поглянь на її сумочку. Каталожна! Фантастично дорога!

— І що? Все одно заміж ніхто не бере.

— Сергію, — ​засміялася менеджер Таня, — ​ти б це «диво» на побачення запросив, якби не знав, що вона — ​шефова доня?

— А я й не знав!

— Запроси мене, красунчику, — ​звабливо стрельнула очиськами секретарка Наталя.

Сергій спостерігав за Ларисою. У кого ж вона вдалася, така несимпатична? Шеф і його дружина — ​гарна, елегантна пара.

Ніхто, крім батька, Ларису до танцю не запросив. «Чому б не спробувати?» — ​майнуло в Сергієвій голові. «Можна вас?..»

Ступаю по спогадах, наче по ножах. Боюся зізнатися, що наші стосунки були бутафорними…

Не секретарці Наталі, а Ларисі Сергій призначив побачення. Точніше, призначив побачення своєму майбутньому безбідному життю.

Після одруження Лариса заявила: дітей не хоче! Сергій не переймався. Він отримав те, що прагнув, — ​багатство.

Банальна зустріч на дорозі перевернула життя хлопця. Ладине авто заглохло і вперто не бажало зрушити з місця. Присіла на капот. Немов чекала, що зупиниться саме він.

Сергій марив Ладою. І не міг піти із сім’ї. Гастролі дівчини були для нього мукою, як і життя з Ларисою. Багато разів спадало на думку залишити дружину. Але це означало відмовитися від комфорту і статків. Ще й тесть обмовився, що скоро Сергій керуватиме компанією.

… «Кохання — ​дикий кінь, сполоханий нечутною ходою ранку. Це — ​ніч жаги, це — ​туги сповнені світанки. Це — ​дві душі, що прагнуть недозволеної встрічі, це — ​дві запалені грозою свічі…»

Хто декламує ці рядки, коли сцена порожня і темна? Зрозумів: це — ​лиш уривок сну. Ковток холодної кави. Марево–сон продовжилося. Залита химерним світлом сцена. Із–за куліс виходить Лада в легких білих шатах: «Любов для мене — ​знайдений безцінний скарб, для тебе — ​згублена підкова. Але її ти не шукай…».

Прокинувся. Так і не придумав слів, аби попрощатися з Ладою. Він обіцяв їй, що колись будуть разом. Ревнував до глядачів і уявних шанувальників. Не міг змиритися, що вродливиця може належати ще комусь. А Лариса запідозрила: в чоловіка з’явилася пасія. Пригрозила поскаржитися батькові.

Вранці тесть повідомив, що передає всі справи Сергієві. Телефонувала Лада. Не мав часу відповісти. У нього — ​вітання, ейфорія. Послав коротку есемеску: «Все закінчено». Спохопився. Написав: «Хочу тебе бачити». Набрав номер її телефону:

— Ладо, це я…

— Якщо через віки зведе нас знову випадковість, тоді вже ми не зможемо не бути разом, — ​мовила насмішкувато–спокійно.

— Це з твоєї нової ролі? — ​запитав.

Короткі гудки.

Увечері збирався з Ларисою на важливу зустріч. Дружина виглядала незграбно у сукні від відомого кутюр’є. Уявив на її місці витончену Ладу. Ця жінка так пасувала б йому! «Лада не зможе відмовитися від наших стосунків, — ​подумав роздратовано. — ​У мене статус, гроші. А вона… просто актриса».

Наступного дня отримав лист. Від Лади. Відкрив. Там — ​чистий аркуш паперу. Навіть не написала «прощай»…

Ольга ЧОРНА

 

 

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.