Курси НБУ $ 38.42 € 41.72
Свій весільний вересень Ігор Ширченко тепер завжди стрічатиме на Святих Небесах

За світлий погляд і доброзичливу вдачу побратими називали Ігоря Ширченка Людиною-Усмішкою.

Фото з архіву родини ШИРЧЕНКІВ.

Свій весільний вересень Ігор Ширченко тепер завжди стрічатиме на Святих Небесах

Якби не війна, харків’янин щороку кружляв би 7 вересня зі своєю Мар’яною в осінньому вальсі так само красиво й незабутньо, як і в день їхнього весілля п’ять років тому. Тоді, освідчуючись коханій перед Богом і людьми, він обіцяв: «У нас все по-справжньому: щиро і назавжди». Інакше жити не вмів, тому з такою ж честю чоловіка, захисника 27-річним записався в лави тероборонівців, коли росія почала повномасштабну війну проти України

За світлу вдачу побратими назвали його Людиною-Усмішкою

Був настільки життєрадісним, що бойові товариші дали йому позивний Людина-Усмішка. І на полі бою 7 вересня минулоріч прощався з життям, усміхаючись. Його пронизане осколками тіло, здавалося, не відчувало болю, вуста просили холодної води, а душа марила найгарнішими днями короткого земного життя…
Цей теплий спогад напередодні річниці смерті Ігоря Ширченка я почула від його тітки Людмили Радченко, в уяві якої племінник схожий на промінець, витворений незгасною, як сонце, любов’ю мами Інни й тата Анатолія та їхніх родин.
Із початком війни їхня сім’я виїхала з Харкова в село під Кременчук. Мусила, бо ще в мирні дні Ігор і Мар’яна та її родина мали власну кінну ферму. Десятки породистих і звичайних коней, екзотичних поні навряд чи вижили б досі під безкінечними обстрілами Харкова та його околиць. Минуло кілька днів, й Ігор вигадав причину для рідних, щоб повернутися в місто. Про те, що записався в тероборону, розповів, коли уже вийшов із військкомату. Жодного разу не пожалкував про це своє рішення. Дивувалися рідні: завжди думали, що випестили хатню дитину, а виріс Герой.

Бити ворогів поклявся на похороні друга

…Був зовсім не схожим на себе домашнього на похороні друга дитинства, якого у нього відібрала війна. З Єфимом Білюркою вони були нерозлучними в дворі, в школі, в безтурботних юначих пригодах. Із восьмого поверху висотки Єфим із мамою Ларисою й бабусею Валентиною переїхали на околицю міста. Там мали свій ресторан. У ньому стали готувати сніданки, обіди й вечері для військових, біженців, чергових на блокпосту, що був поруч. Просили жити з ними й батьків Ігоря. Мовляв, далі від центру все ж безпечніше. Але… Восьмого червня 2022 року близько 23.00 години в ресторан Rioni вцілила бомба, від якої спалахнули навіть цегляні стіни.

Ігор Ширченко з дружиною Мар’яною і батьками Інною  й Анатолієм у день свого весілля.
Ігор Ширченко з дружиною Мар’яною і батьками Інною й Анатолієм у день свого весілля.

 Єфим і бабуся Валя згоріли в полум’ї живцем. Якоїсь жахливої миті, мабуть, відчувши біду, на Ларису стрибнула чотирилапа улюблениця-лабрадорка Капа й тим врятувала їй життя.

Якби жінка могла, побігла б у вогняне пекло, аби на руках винести маму й сина чи щоб залишитися в ньому разом із ними попелом. Та на неї обвалилася бетонна плита. З поламаними ногами пані Лариса дивом зуміла виповзти на вулицю, аби благати там допомоги найріднішим. В охопленому полум’ям ресторані тоді згоріли й кілька військових.

Ті, хто бачив, як він помирав, кажуть, що й зі Святих Небес він усміхатиметься променем навіть крізь найчорнішу грозу.

Кричала щось несамовито у вогонь рідним і їм. І Капі, обгорілі рештки якої потому теж знайшли на згарищі.

На поминках Єфима Ігор не соромився дорослої сльози. Здавалося, палав люттю до росії, окупантів і проклятої війни. Даючи собі мовчазну обітницю помститися за друга, не добирав для ворогів слів ненависті...

Звістку про загибель отримали в день річниці синового весілля

Пройшовши навчання, Ігор Ширченко ладен був днювати й ночувати з тероборонівцями на постах, завданнях, щоб почуватися потрібним своєму місту і країні, а в одному з окопів його доброту відчула залишена кимось хаскі. Ігор і Мар’яна ще встигли знайти бездомній Лакі хорошого господаря, а в ніч на 5 вересня його розбудив телефонний дзвінок.

На війні з бійцем подружилася хаскі Лакі.
На війні з бійцем подружилася хаскі Лакі.

 Швидко зібрався, попрощався й пішов у смертельну темінь. З ним не було зв’язку три дні поспіль. Своє чекання сина мама Інна присвятила тому, що протягом трьох діб у соціальних мережах знаходила й поширювала фото солдатів, які зникли безвісти, щоб допомогти комусь відшукати їх живими чи мертвими. А її Героя додому привезли в домовині.

…7 вересня 2022 року, в день четвертої річниці Ігоревого з Мар’яною весілля, родина вже оплакувала його. Здавалося, заніміла від болю мати й, відмовляючись повірити в загибель найдорожчого, впала, підкошена крововиливом у мозок. Біля лікарняного ліжка чоловік Анатолій просив у Бога життя дружині і вічного спокою душі сина на Небесах.

«Це моє бойове хрещення, і я буду з вами…»

Про перший і останній бій Ігоря Ширченка за Харків під селом Борщова розповіли на його похороні бойові побратими. Пліч-о-пліч із ними він тримав зброю, доки міг, і навідріз відмовився, щоб його витягнули з вогненної позиції навіть тоді, як тіло різонув біль від перелому руки.

– Це моє бойове хрещення, і я буду тут із вами до закінчення бою, – мовив у відповідь.

Слова свого дотримав. Був. Стріляв. Відстрілювався. Упав безсило аж тоді, як осколки снарядів пронизали голову, груди. Ті, хто бачив, як він помирав, кажуть, що й зі Святих Небес він усміхатиметься променем навіть крізь найчорнішу грозу.
Ігор Ширченко похований у рідному Харкові. Його нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Щоб від його душі було ще світліше в Господньому Раю, тепер потрібна лише наша земна молитва, добре слово, вдячність і незабутній спогад про молоде життя.

Пом’яніть Ігоря Ширченка всі, хто його знав, хто познайомився з ним у цій розповіді. Герої не вмирають!

Леся ВЛАШИНЕЦЬ.

Telegram Channel