Марина й Аліса дуже сподіваються, що знайдуться небайдужі до долі «чотириногих переселенців».
Коні, врятовані від обстрілів: як мати і донька зберегли табун із Авдіївки
Двоє запорізьких жінок взялися вивозити тварин із зони бойових дій. Вони власноруч збудували стайню і доставили їх в одне із сіл Вільнянського району
Запоріжанки дізналися, що на території сусідньої Донецької області мешкає фермер, у якого є десятки чистокровних верхових коней. Чоловік вимушений жити з тваринами у стайні, сіна не лишилось. Ще торік їх у табуні було 40, цього року — лише 23. Деякі тварини загинули, потрапивши під БТР, декотрих довелося продати, аби не померли з голоду.
Донбаська ферма існувала в умовах постійних бойових дій
— Ми познайомилися з цим чоловіком 4 роки тому. Купили в нього кобилу Пателу. Наступного дня він мені зателефонував і сказав, що вночі у стайню, саме в те місце, де стояла тварина, влучив снаряд, — згадує Марина.
Коли з табуна із 40 коней залишилась ледве половина, Марина з Алісою зрозуміли: їх треба рятувати.
— Господар ферми дуже любить своїх вихованців, зробив усе можливе, аби їх зберегти, — розповідає Марина. — Цей чоловік — справжній герой, жив разом з ними у стайні, щодня косив їм вручну траву. Це важка фізична праця, адже коням треба до 100 тонн сіна на рік! Ми постійно підтримували контакт, розмовляли з ним. Важко було повірити, що чоловік у цих умовах примудряється доглядати за гривастими. Туди навіть ветеринар не міг приїхати, хоча б щеплення зробити.
Догляд за кіньми, особливо у такій кількості, — нелегка справа. Перше годування у стайні — о шостій годині ранку, останнє — о десятій вечора.
Більш як через рік Аліса та Марина зрозуміли: нічого не зміниться. Коні гинули від хвороб, необережних водіїв — Донбас і далі палав. Схоже, відчайдушні жінки вирішили рятувати тварин самотужки. Вони шукали допомогу: писали у різні інстанції, кінні клуби. «Ви що, божевільні? Я туди не поїду, у мене родина», — такі відповіді отримували звідусіль.
За словами Марини й Аліси, фермер, який майже все життя присвятив коням, має документи на кожну тварину.
— Ця порода — найкраща у світі! Ці тварини для великих змагань — можуть брати участь у перегонах. Вони могли б стати гордістю країни, проте інші фермери чомусь проігнорували проблему, не допомогли колезі, що опинився в біді, — каже Марина. Чоловік досить довго не міг наважитись на те, щоб вивезти коней, але дуже боявся за їхнє життя.
Із фронтового містечка переїхав останній 23-й красень
— Коли ти не знаєш, що тебе чекає і не розумієш, що буде завтра, неможливо нічого планувати. Неможливо займатись кіньми, коли повністю зруйнована інфраструктура, коли ніхто не хоче їхати на ферму, аби привезти корм тваринам. Боялись приїхати і потенційні покупці, — зазначає жінка.
Запоріжанки запевнили, що збережуть табун. Обіцяли зробити все, аби гривасті брали участь у змаганнях. Фермер повірив, але вивезти тварин з Авдіївки було складно. Так звані коневози відмовлялись брати замовлення, як тільки дізнавались, куди треба їхати. Зголосився один, ціну замовив у півтора раза вищу середньоринкової. Табун перевезли за три ходки.
— Ми дізнались, що у селі Георгіївське продається ділянка з побутовими прибудовами (там колись була тракторна бригада), — розповідає Марина. — Купили. Майже рік оформлювали документи, потім займались облаштуваннями стайні, прилеглої території, закуповували сіно. Потроху на покинутій ділянці з’явились паркан та левада (місце, де живуть та гуляють коні). У цьому допомагали кілька десятків небайдужих запоріжців: хтось у вихідні приїжджав на прибирання, дехто допомагав знайти матеріали подешевше. Доброзичливо до нас поставилися місцеві селяни.
Зараз у стайні вже «обживаються» понад десяток коней з Авдіївки. Сюди ж Марина з Алісою переселили й власних. Усі вони нині мають цілком задовільний вигляд. До Георгіївського переїхав останній, 23–й. Ось цей чорнявий красень на ім’я Кардинал, коли вперше вийшов на прогулянку на новому місці, то поводив себе трохи сполохано, але швидко заспокоївся.
А тепер мріють підготувати табун до змагань
Догляд за кіньми, особливо у такій кількості, — нелегка справа. Перше годування — о шостій годині ранку, останнє — о десятій вечора. Крім цього, треба прибирати територію, носити тваринам по кілька десятків відер води на день, а вона — на сусідній ділянці. Утім, попри складнощі, шалений ритм, в якому тепер живуть Марина та Аліса, жінки не панікують та не шкодують про справу, яку розпочали. На стайні живуть два собаки–охоронці і кошеня — його теж забрали з ферми на Донбасі. Рятувальниці коней дуже сподіваються на фінансову і фізичну допомогу. Зібрати вдалось лише 20 тисяч гривень, а витрачено на стайню уже майже 200. Ці гроші — особисті накопичення родини й кредит, який взяла Аліса. Тож тут чекають на волонтерів та благодійників. Зв’язатись з Алісою можна за телефоном (097) 707-51-40.
Разом із жінками працює й Юлія із сусіднього села. Про ферму дізналась через інтернет, вирішила просто прийти і подивитись. Дівчата не знають, чи переїде вслід за кіньми і їхній власник, бояться говорити вголос про свої плани. Кажуть, що першочергове завдання — створити гідні умови для тварин і забезпечити їх добрим кормом. Не приховують: власних грошей не лишилось та й фізично виснажені. Проте вірять, що є небайдужі до долі «чотириногих переселенців» з Авдіївки, які допоможуть їм виконувати зовсім «нежіночу» роботу: носити 40 відер води на день, солому, обладнати левади, а потім — і підготувати табун до змагань, аби авдіївськими кіньми пишалась уся країна.
Власта КРИМСЬКА
За матеріалами https://zp.depo.ua, https://www.ukrinform.ua.
