«Ось жінка, 30 років, дітей нема…»

Ось жінка, 30 років, дітей нема. Люди запитують її: «Досі без малят?» І вона день у день удавано посміхаючись, вигадує нові відповіді. «Ні, ще нема», — ​каже, приховуючи розчарування. «Не варто чекати вічно, годинник цокає», — ​говорять їй довколишні, задоволені тим, що наставили її на шлях істинний. А вона плаче на самоті.

Плаче, тому що всі чотири її вагітності закінчилися викиднями. Через те, що вони з чоловіком безрезультатно намагаються зачати дитину вже 5 років. Плаче, бо в її чоловіка є діти від попереднього шлюбу, а інших він не хоче…

Плаче, тому що відчайдушно хоче спробувати ЕКО, але у жінки не вистачає грошей. У неї вже було кілька ЕКО, але нічого не вийшло. Плаче, бо її подруга не погодилася бути сурогатною матір’ю. «Це якось дивно», — ​відповіла вона. Плаче, адже ліки, які жінка повинна приймати, несумісні з вагітністю.

Плаче, тому що не може уявити життя без своїх дітей, а іншим це здається покаранням.

Плаче, оскільки її чоловік безплідний і звинувачує себе за це. Тому, що у її сестер вже є діти, крім тієї сестри, яка взагалі їх не хоче. Плаче, бо найкраща подруга — вагітна. Плаче через те, що її знову запросили на вечірку в честь новонародженого. А її мати постійно запитує: «На що ти чекаєш?» Тому що її свекри хочуть онуків. Плаче, бо в її сусідки близнюки, і та жахливо з ними поводиться. Ще тому, що 16-річні вагітніють із першої спроби, хоча це їм не потрібно. Тому що вона — ​чудова тітка. Тому що вже вибрала імена. А дитяча в її домі, як і раніше, стоїть порожня. Плаче, тому що порожнеча у неї всередині. Жінка була б прекрасною мамою. Була б. Але не є.

Ось інша жінка, 34 роки, 5 дітей. Не один каже їй: «Боже, сподіваюся, на цьому ви зупинитеся!» Мовби жартують. Жінка теж сміється, але не дуже охоче і змінює тему. А на другий день плаче, залишившись сама, тому що знову вагітна і відчуває, що повинна приховувати радість. Плаче, бо завжди хотіла велику сім’ю і не розуміє, чому інших це так непокоїть. Через те, що в неї нема братів і сестер, і жінка відчувала себе глибоко самотньою в дитинстві. У її бабусі було 12 дітей, і вона хотіла б стільки ж.

Плаче, оскільки не може уявити життя без своїх дітей, а іншим це здається покаранням. Вона не хоче, щоб її жаліли. Жінка і її чоловік здатні утримувати сім’ю, але це, схоже, не має значення. Плаче через те, що всі вважають її безвідповідальною, що втомилася від таких жартів і необхідності захищати свій особистий вибір. Бо іноді вона і сама думає, що не потрібно було народжувати ще двох. Жінка втомилася захищати себе. Плаче через брутальну поведінку людей, які втручаються в її особисте життя.

Ось іще одна жінка, 40 років, одна дитина. Люди кажуть їй: «Лише одна? Невже ви ніколи не хотіли більше?» «Я і так щаслива», — ​відповідає вона спокійно. І ніхто не підозрює, що коли жінка залишається сам на сам, то теж плаче. Тому що народження її єдиної дитини було дивом. Бо її син просить братика або сестричку. Плаче, адже вона завжди хотіла принаймні трьох. Оскільки її другу вагітність довелося перервати, щоб урятувати їй життя. Тому що лікар каже, що другі пологи — ​це занадто великий ризик. Плаче, бо їй непросто піклуватися і про одну дитину.

Плаче через смерть чоловіка, а іншого вона так і не зустріла. А її сім’я вважає, що їй вистачить і одного. Плаче, бо зараз вона будує кар’єру і не дозволяє собі думати про дітей. Тому що її післяпологова депресія була занадто сильною, і вона не може уявити, як переживе це знову. Плаче, адже їй довелося видалити матку, хоче ще одну дитину, та не може мати її.

Ці жінки — ​серед нас. Вони — ​наші сусіди, друзі, сестри, колеги, родичі. Вони не потребують нашої думки і наших порад, поки самі не попросять їх. Їхнє особисте життя нас не стосується. Поважаймо цих жінок!

Джерело: tutkatamka.com.ua.

Надіра АНЖЕЛЬ, американська письменниця