Наших співаків та композиторів ви повбивали - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.98 € 33.53

Наших співаків та композиторів ви повбивали

Ми ще довго будемо вихаркувати з себе рускій мір разом із совком. Можливо, доти, доки не мине сорок біблійних років від часу неволі, а може, на років десять довше, бо все десятиліття 90–х — ​це була суцільна стагнація як культурна, так і економічна. Буйним цвітом розквітав олігархат, але не було українських книжок, українських фільмів, українського телебачення

Кучма, який, будучи депутатом, писався в паспорті «рускім», уже йдучи на президента, різко поміняв національність. Але при цьому не перестав бути кондовим рускім мужичком з усіма атрибутами середньостатичного жителя Клязьми чи Рязані — ​з оцими усіченими кінцівками слів, із сентиментальними підспівками у Кобзона і Яна Табачника, з томним умілєнієм на адресу Євтушенка.

Авжеж, совок був його молодістю. Що тут дивуватися? І я навіть не дивуюся тому шквалу негативу, який вихлюпнувся на адресу Володимира В’ятровича (голови Українського інституту національної пам’яті. – Ред.), аж до намагання поставити йому діагноз і вжитого в пориві пристрасті істеричного вигуку «нє ім, бл*дям, учіть нас родіну любіть» (Боря Філатов). (Борис Філатов – міський голова Дніпра. – Ред.). Про яку саме родіну мова йшла, важко здогадатися.

Я це розумію так, що не нам, бл*дям, дозволено вказувати їм, рускім людям (не має тут значення справжнє етнічне походження), що слухати і ким захоплюватися! Та з цим ніхто й не сперечається. Бо ж Богу–душу–винний В’ятрович навіть не намагався щось вказувати чи боронити і не закликав до якихось дій. Всього тільки й сказано було про мацаки «руского міра». Які пролазять нам в душу, незважаючи на всі війни, на пам’ять про Голодомор і Сандармох. Ми з цими совковими присосками живем і ще будемо якийсь час жити. […]

Бо вже ні наші, ні ваші діти, ні тим паче онуки не розділяють усіх цих совкових захоплень. Сьогоднішні підлітки вже навіть не хочуть читати Майн Ріда, Купера, Жуля Верна, Веллса та інших кумирів нашого дитинства, за якими ми полювали. У них інші вподобання.

Чому мені російський шансоньє мав би бути ближчим за польський чи французький? Тим, що співав про наші болячки?

І тут не йдеться про те, що Висоцький поганий. Що ж, я теж його слухав свого часу, але вже давно не слухаю, як тільки з’явилася в мене антена на Польщу, і я побачив інший світ. Чому мені російський шансоньє мав би бути ближчим за польський чи французький? Тим, що співав про наші болячки?

Звісно, ви собі можете скільки завгодно пишатися своїми кумирами. Бо ви, вважаючи себе українцями, не перестали бути росіянами. Ви щасливі, бо у вас були Висоцький, Окуджава, Ґаліч і т. д. А от наших співаків та композиторів ви повбивали, починаючи з Миколи  Леонтовича і закінчуючи Ігорем Білозіром.

Ви можете скільки завгодно боготворити Булгакова, який ненавидів нас, аборигенів цієї землі. Бо в той час, як він собі міг вільно творити, писати те, що йому хотілося, українські письменники його рівня вже лежали у вічній мерзлоті. […]

Великий дисидент Висоцький їздив собі по світах, харчувався з партійних розподільників, жив від пуза. Самі кадебісти й партійні бонзи ним захоплювалися. Це був їхній кумир, якого вони дозволили плебеям. Наші барди в той час могли збиратися лише по хатах і в дуже вузькому колі щось подібне співати. А які країни відвідав Володимир Івасюк? Не нам, бл*дям, звісно, про це говорити.

Вам начхати на те, що Булгаков зневажав українців. І в жодній країні, яка себе поважає, ніхто б не дозволив ставити пам’ятник чи відкривати музей своєму ворогові. […]

Колись Інна Богословська, яка має свою думку про все, на шоу Шустера розповіла, що Україна перед світом може гордитися двома іменами: Булгаковим і Малевичем. Правда, з більшим успіхом можна було назвати Джозефа Конрада та Шмуеля Агнона (нобелівського лауреата), куди відоміших на Заході, ніж Булгаков, якого ніхто там не має за першорядного письменника. Причина та, що людина, начитана у світовій літературі, легко побачить усю вторинність роману «Майстер і Маргарита».

Чому француз має захоплюватися Булгаковим, якщо багато образів і сюжетних ходів той запозичив із роману П’єра Мак Орлана «Нічна Маргарита», виданого у Москві в 1927 р.? […]

Американець, читаючи Булгакова, відразу згадає «Таємничого незнайомця» (1898) Марка Твена, особливо бал і спільні філософські ідеї. Німецькомовний читач помітить безліч ремінісценцій з роману Густава Майрінка «Ангел Західного вікна», а хтось іще начитаніший буде просто ошелешений дивовижними збігами з «Пригодами авантюриста Гуго фон Габеніхта» класика угорської літератури Мора Йокаї (1825–1904). […]

Одне слово, з Булгаковим проблема. Зрештою, як і з Пушкіним, якого французи не сприймають, вважаючи звичайним епігоном французької поезії. Чимало класичних віршів Пушкіна, у тому числі «Письмо Татьяны» — ​це переспіви з французької. Але що нам заграниця? Наші дітки й так не будуть вивчати Еваріста Парні чи Андре Шеньє, яких переспівував Пушкін. Вони будуть вивчати вірші, де Анна Керн — ​ах! — «мимолетное виденье», «гений чистой красоты», але ніколи не дізнаються про лист, в якому поет згадує мадам Керн, «которую с помощию Божьей я на днях по*б». […]

Юрій ВИННИЧУК,
письменник, колонка на сайті zbruc.eu

Повну версію колонки Юрія Винничука читайте на Zbruc.eu